Невио СКАЛА: "Динамо" было очень достойным соперником. Помню те матчи с большими эмоциями, а Лобановский вошел в историю украинского футбола"

Йому в першому ж сезоні вдалося переписати історію українського футболу та стати легендою Шахтаря – саме італієць Скала першим привів «гірників» до звання чемпіонів, яке в підсумку вони здобули 15 разів під керівництвом різних тренерів. Навіть через 23 роки Невіо пам’ятає нашу державу, передавши привіт українцям через «УФ».

– Давайте повернемося в січень 2002 року, коли ви після паузи в роботі в Бешикташі очолили Шахтар. Що ви знали про український футбол до того, як прийняти пропозицію Ріната Ахметова?

– Я мало знав про український футбол і, зокрема, не знав жодних гравців безпосередньо. На той час Динамо успішно грало в Лізі чемпіонів, Шахтар також зустрічався в єврокубках з італійськими клубами. Звісно, вже всі знали Андрія Шевченка. Проте для мене Шахтар і Україна – це було щось дуже нове.

– У пресі повідомлялося, що до Шахтаря ви могли очолити збірні Польщі чи Шотландії. Що з цього вірно? З ким конкретно велися переговори?

– Справді, я спілкувався зі збірною Шотландії та з президентом шотландської федерації. Проте склалося так, що надійшла пропозиція від Шахтаря, я вступив у перемовини й у підсумку погодився очолити команду.

– Згадайте, будь ласка, хто з Шахтаря вів з вами переговори? Наскільки зацікавила вас ця пропозиція?

– Я спілкувався тільки з президентом клубу Рінатом Ахметовим. Зізнаюся вам зараз, ніколи не думав, що прийму пропозицію з України. Спершу був скептично налаштованим. Але все змінила одна поїздка.

– Куди саме?

– Тоді я приїхав у Донецьк, відвідав стадіон, штаб-квартиру клубу, спорткомплекс і почав про це думати. Зізнаюся чесно, от це особисте знайомство з містом, стадіоном, керівництвом клубу все вирішило.

– За яких обставин відбулося ваше особисте знайомство з президентом Шахтаря з Рінатом Ахметовим? Яке у вас залишилося враження?

– Коли я зустрівся з президентом, взаємна симпатія виникла відразу. Мене вразила його рішучість, його пристрасть і любов до Шахтаря.

– Рінат Ахметов в одному з інтерв'ю тоді сказав: «Переговори тривали довго, тому що і у мене, і у Невіо Скала тверді позиції, які довго узгоджувалися». Яка дискусія була найдовшою?

– Насправді це були не дуже тривалі переговори. Я вже для себе вирішив прийняти будь-яку пропозицію Шахтаря, не зважаючи на деталі економічного чи технічного плану.

– Ваш перший погляд на Шахтар: хто вас вразив своєю майстерністю? В кого ви спершу не повірили, а йому вдалося вас здивувати?

– Це не про мене – щоб я в когось не вірив або щось таке. Я завжди пильно стежу за командою й роблю висновки за постійною роботою, і Шахтар – не був винятком. Щодня я краще пізнавав своїх гравців, і кожен з них мав шанс стати частиною команди.

– Чи були гравці, яких ви хотіли привезти в Шахтар? Може, колишні ваші підопічні з Парми, Боруссії, збірної Італії?

– Ні, я вирішив для себе працювати без таких новачків, тому що я хотів якомога більше виділити та підготувати саме українських гравців.

– Побачивши вперше Донецьк, не пошкодували, що очолили клуб? Адже вважається, що це промислове місто з важким повітрям і териконами.

– Про місто судять не лише за його зовнішньою красою, а й за його людьми, його жителями. Донецьк і Україна – завжди в моєму серці.

– Тепер про спогади гравців про вас. Перше, що казали: їх здивувало, що ви вибрали машину «Нива», а не «Мерседес», який на той час був мрією та ціллю всіх футбольних людей в Україні. Чому так? Ви їздили на ній просто на полювання чи справді пересувалися містом на «Ниві»?

– Я вибрав «Ниву», тому що хотів, щоб гравці зрозуміли, що простота і скромність — це крила для великих справ.

– От навіть так? Ну, гаразд. Тепер до ще одного цінного спогаду. Гравці згадують, як ви готували для них спагеті. Ви дійсно вмієте готувати самі?

– Так, я багато разів готував для них пасту, і цей жест викликав дружбу та глибоку повагу.

– Що вас найбільше вразило чи задовольнило в українській кухні та звичаях?

– Коли хтось вирішує жити в чужій країні, він повинен мати можливість оцінити все, що ця країна пропонує йому.

– Динамо на той час було нещодавнім півфіналістом Ліги чемпіонів. Валерій Лобановський знаходився на пізньому етапі свого таланту. Які ваші враження від цього спеціаліста? Як сприйняли звістку про його смерть?

– Валерій Лобановський увійшов в історію українського футболу. Його смерть схвилювала весь український народ. Я був на його похоронах і залишився зворушеним, побачивши стільки прихильності людей до нього. Там була просто величезна кількість народу – я розумів, наскільки українці поважали Лобановського. І також наскільки любили футбол.

– Ваш дебют – нульовий перший тайм, а потім 4:0 проти Ворскли. Цю команду очолював легенда Динамо Андрій Баль. Ви хвилювалися через результат чи відчували перевагу?

– Коли ми почали працювати, я був трохи напружений, але день за днем я розумів, що керую хорошою командою. Тож, повірте, перший матч – це лише результат важкої роботи на зборах. Ми готувалися саме для того, щоб потім успішно грати в офіційних матчах.

– Шахтар не пропускав м’ячів у 5 іграх. Ви не програвали до кінця сезону. Як вам вдалося так налаштувати команду? Що змусило «гірників» повірити у свої сили?

– Перш ніж стати хорошими гравцями, важливо бути справжніми чоловіками. Я це завжди вважав. І ця команда – Шахтар – складалася з дуже хороших хлопців, які мали велике бажання працювати, вдосконалюватися і – чому б і ні? – отримувати задоволення.

– Серед ваших 30 матчів на чолі Шахтаря – три перемоги над Динамо з трьох спроб. Виграш у Динамо під керівництвом Олексія Михайличенка в чемпіонаті з рахунком 2:0 дозволив вам отримати стратегічну перевагу на шляху до золотих медалей. 3:2 при заповненому стадіоні «Олімпійський» у Києві принесли вам Кубок України. Які ваші враження були від головного суперника: це Динамо підвело й було слабшим за очікування чи це був гідний суперник?

– Динамо було дуже гідним суперником. Пригадую ті матчі з великими емоціями та задоволенням. Та перемога в Кубку України була великим святом – чудовий поєдинок, багато глядачів, хоча грали не вдома, приїхала величезна кількість наших вболівальників.

– Як відсвяткували чемпіонство після перемоги в Ужгороді?

– Це ж було вперше в історії Шахтаря! Звісно, у хлопців була неймовірна радість! Для мене також це був важливий титул. Чемпіонство України викликало невимовні емоції, які протягом багатьох днів охоплювали все місто Донецьк. Я вже тоді відчував, яку велику справу команда зробила, і знав, що Шахтар буде успішним і в наступні роки.

– Тим не менш, після «золотого дублю» ви не допрацювали й половини наступного сезону. Що сталося в матчі проти Аустрії?

– Ми програли важливий матч проти Аустрії. Можна багато говорити про ту поразку, але що зміниш? Вона сталася. Вважаю, звісно, що та команда Шахтаря була здатна на значно більше.

– Чи була відставка вже на початку сезону для вас несподіваною?

– Я був дуже розчарований, а Рінат — засмучений. Звільнення було несподіванкою, але у світі футболу це нормальні речі.

– Якою була ваша остання розмова з Ахметовим і командою?

– Остання розмова з президентом відбулася в його кабінеті. Я думаю, що він не хотів припиняти стосунки, але на нього сильно тиснули його менеджери. Але між нами все ще є шана і повага. Щороку я отримую від нього повідомлення – вітання з днем народження.

– Чи правда, що згодом ви могли повернутися в Україну в інший клуб?

– Я більше не спілкувався з українськими командами з приводу співпраці. Ніколи.

– Кого з Шахтаря чи чемпіонату України в цілому на той момент ви готові були рекомендувати в клуби Серії А?

– Відповім про футболістів Шахтаря, яких я встиг вивчити в спільній роботі. Багато гравців моєї команди були б готові грати в чемпіонаті Італії. Не один і не два – багато.

– Багато ваших колишніх гравців зараз є тренерами. Ким ви найбільше пишаєтеся?

– Я пишаюся всіма, хто був частиною моєї команди впродовж усіх цих років, і бажаю успіхів тим із них, хто є тренером.

– Ви були головним тренером і президентом Парми. Коли клуб повернеться на свій рівень? Боляче було бачити такий славний клуб у нижчих лігах, та й у минулому сезоні він лише наприкінці втримався в Серії А.

– Парма повільно, проте впевнено повертається до хорошого рівня. Тепер клуб повернувся в Серію А, і я сподіваюся, що він досягне такого ж успіху, як багато років тому (коли Невіо Скала привів пармезанців до італійських і європейських кубків, – прим. «УФ»).

– Навіть один із найуспішніших ваших підопічних – Буффон, якого ви в шкільному віці ставили в основу Парми – намагався допомогти клубу.

– Сьогодні Буффон очолює делегацію збірної Італії й залишається частиною легендарної епохи Парми. Звісно, його зусилля були цінними. Ті, хто пройшов Парму, зберігають її в своєму серці.

– Хто найталановитіший гравець, з яким ви працювали?

– Я тренував багатьох дуже талановитих гравців. Я не люблю складати рейтинги, та й розумію, що ви запитуєте про земляків-українців. Скажу так: у тому Шахтарі всі були особливими.

– Який найбільший штраф ви нараховали гравцям? Чи бували ситуації, коли ви не розуміли дій гравця, вони були відверто безглуздими?

– У мене не було звички штрафувати гравців, але іноді це було необхідно. Аспрілья в Пармі дещо про це знає:)

– На той час у вашого колишнього клубу – Мілану – був український лідер атак. Ви були здивовані, коли Шевченко перейшов з Мілану в Челсі? Чи було це правильним рішенням усіх сторін?

– Рішення Андрія слід поважати незалежно від мотивації. Це все, що варто сказати, якщо братися зі сторони оцінювати такого великого футболіста.

– Довбик, Мудрик, Циганков, Забарний, Трубін, Лунін, Зінченко, Малиновський… Якщо можна, кілька слів від вас про наших найбільших зірок.

– Я не дуже інтенсивно стежу за міжнародним футболом і не знаю багатьох гравців, які, напевно, стануть головними героями наступних чемпіонатів Європи. Але мені приємно, що українці нині більше грають на Заході, зокрема, і в нас у Серії А. Бажаю їм – тому ж Довбику – досягнути успіху Шевченка.

– Україна з 2014 року не має спокою – АТО, повномасштабне вторгнення, бойові дії та обстріли. Як ви сприймаєте новини з Донецька, з України?

– Я дуже хвилююся і сумую. Те, що відбувається, це жах. Я молюся, щоб це все якомога швидше закінчилося.

– У вас збереглася золота медаль чемпіона України, футболка Шахтаря або якісь сувеніри з Донецька?

– У мене багато спогадів про той період – медалі, фотографії, але найпрекрасніші моменти я ношу в своєму серці.

– Яка доля вашої машини «Нива»?

– Моя «Нива» залишилася в Донецьку і сподіваюся, що вона ще їздить по вулицях.

– В Україні багато хто дивується, що ви мало працювали після Шахтаря. Чому це сталося? Ви втратили інтерес до футболу чи не вистачало цікавих пропозицій?

– Після Шахтаря я працював у Москві зі Спартаком. Потім я вирішив присвятити свій час сім’ї та своїй великій пристрасті: сільському господарству. Я пишаюся цим рішенням. Відступав від нього лише раз – у той складний момент, коли треба було допомогти Пармі.