22 апреля 2019 15:52

"От Лобановского я убежал". Уроженец Украины отказал "Динамо", выиграл Лигу чемпионов и мог оказаться в "Реале"

Інтерв'ю Максима Розенка з Ігорем Добровольським, екс-хавбеком Марселя, Атлетико, Дженоа та збірної СРСР.


Він народився в Україні, в Одеській області. Але свої перші футбольні кроки робив у тираспольській ДЮСШ. У 17 років опинився в кишинівському Ністру. Грав настільки яскраво, що швидко зацікавив грандів радянського клубного футболу. Його наполегливо запрошували Дніпро та київське Динамо. Але Добрик, як називали Ігоря Добровольського, обрав інший вектор розвитку своєї кар'єри.


Багато хто вважав, що сповна розпорядитися своїм футбольним талантом Ігор не зміг. З іншого боку, він вигравав Лігу чемпіонів і першість Франції, виступав у чемпіонатах Італії, Іспанії, Франції, Німеччини та Швейцарії. Його тренерська кар'єра поки що не настільки багата яскравими подіями та досягненнями. Але 51-річному Ігорю Івановичу є про що розповісти.

добровольський


"У Дженоа перейшов за 7 мільйонів доларів"


– Пане Ігоре, читаючи ваші інтерв'ю, виникає враження, що в біографії Добровольського є кілька історій, які стали легендами. Давайте спробуємо ці легенди розвіяти...


– Давайте спробуємо. З чого почнемо?


– З розповіді, як у 1984-му тренер Дніпра Володимир Ємець після гри з Ністру взяв вас за руку і відвів у роздягальню своєї команди. Виставив вперед, сказав своїм підопічним: "Подивіться, хто вас обіграв. Сорок кілограмів, з них 35 – у голові". Дивно, що Ємець міг безперешкодно зайти в роздягальню Ністру та забрати вас звідти...


– А ви думаєте, я міг якось заперечити? Дніпро тоді був чинним чемпіоном країни. Я ж тоді взагалі юніором був. Мені самому стало цікаво, куди це Ємець мене веде. Тож у цьому випадку, вибачте, нічого розвінчати не вдасться.


– Також ви розповідали, що Ємець за умови переходу пропонував вам чотири (!) квартири у Дніпропетровську. У Дніпрі стільки нікому не давали. Геннадію Литовченку виділили дві – щоб він батьків із Дніпродзержинська до обласного центру переселив, та й те – не відразу.


– Дніпро опрацьовував мене дуже активно. Відразу пропонували квартиру мені і батькам. А коли я сказав, що у мене три брати, запевнили, що з часом і з ними питання будуть вирішені. Не знаю, чи виконав би Дніпро свої обіцянки, але розмова у нас така була.


– Ще одна історія, яку можна поставити під сумнів – запрошення від восьми іспанських клубів, включаючи Реал, після вашого сезону за Кастельйон у 1991 році. Кастельйон у тому сезоні вилетів з Прімери, ви статистикою також не вразили – провели за команду 14 ігор, забили три м'ячі. Звідки взялася цифра у вісім клубів, які наполегливо запрошували Добровольського?


– Поговоріть на цю тему з агентом, який вів на той час мої справи. Я отримував інформацію від нього. Але кілька клубів дзвонили безпосередньо мені. Просто я в тій ситуації сам нічого не вирішував – у мене був підписаний 4-річний контракт із Дженоа. У Кастельйоні грав на правах оренди.


– Важко повірити, що Реал не зміг би домовитися про ваш трансфер із Дженоа. Швейцарський Серветт домовився, а Реал не зміг?


– Поспілкуйтеся з керівництвом Дженоа тих років – вони точно знають більше за мене. Мені агент сказав, що Дженоа виставив за мене високу трансферну вартість. Клуб мав на це право. Адже у московського Динамо генуезці викупили мій трансфер за 7 мільйонів доларів. Плюс – я був найбільш високооплачуваним гравцем Дженоа. За умовами контакту отримував близько 60 тисяч доларів на місяць. Це тільки зарплата. Для тих часів – космічні гроші.


– Правда, що у 1990-му замість Дженоа ви могли опинитися в Олімпіакосі у Олега Блохіна?


– Була така можливість. І я б із задоволенням нею скористався. По-моєму, кандидатура Литовченка у греків з’явилася вже після того, як переговори щодо мого трансферу в Олімпіакос зірвалися. Але тоді все вирішувалося згори – від мене мало що залежало. З іншого боку, із Дженоа я підписав відмінний у фінансовому плані контракт. Та й Італія у футбольному плані – більш цікава країна, ніж Греція.


– А що то була за історія з київським Динамо, куди вас на базу команди привіз тодішній наставник Ністру Анатолій Полосін?


– Це було багато років тому, тож усіх деталей вже просто не пам'ятаю. Начебто це був 1985-й. У Кончі-Заспі навіть не тренувався – у той же день потайки махнув назад у Кишинів. Зараз вже навіть причини не згадаю, чому фактично втік від Лобановського.



– Можливо, злякалися славнозвісних навантажень?


– Мене у цьому плані спортінтернат загартував. Після нього вже нічого не страшно. Нас там ганяли – мама-мія! Пам'ятаю біг з вантажем – надягали жилети, "корки" по 10 кілограмів. Думаю, завдяки такій підготовці я і заграв так рано. І ще в спортінтернаті мене на все життя привчили до того, що вказівки тренера не обговорюються. У збірній за вказівкою Лобановського вся команда якось бігла два тести Купера поспіль. Нічого, вижили.


– Лобановський швидко пробачив вам втечу з Кончі-Заспи?


– Валерій Васильович ще двічі заводив розмови про мій переїзд. Причому це було вже тоді, коли я виступав за московське Динамо. Але на тому етапі я вже нічого міняти у своїй кар'єрі не хотів. Потрібно віддати йому належне: навіть після цих відмов тренер продовжував мене регулярно залучати до лав збірної країни.


Хтось казав, мовляв, у збірній Лобановського, якщо ти не представляв столицю України, то міг виступати тільки у тому випадку, якщо був на голову сильнішим за свого колегу по амплуа з київського Динамо. Так ось, моя відповідь: я виступав у збірній Лобановського чотири роки і жодного разу не відчув підтвердження цієї версії.


– В олімпійській збірній Бишовця ви стали одним із героїв матчу проти Бразилії у фіналі сеульської Олімпіади-1988. Коли переглядали цей матч востаннє?


– Диск із грою у мене десь був. Але його не дивився – немає у мене такої духовної потреби. Живу теперішнім, а не минулим.


– Де зберігається ваша золота олімпійська медаль?


– У родини – в Роздільній Одеській області. Буваю там регулярно – благо, відстань дозволяє.


– Після Сеула-1988 ніколи не перетиналися з Ромаріо, Бебето або Таффарелом?


– З бразильцями – ні. А в Дженоа деякий час ділив номер з італійським голкіпером Такконі. Забив йому у півфіналі Олімпіади – зрівняв рахунок за 12 хвилин до кінця гри. А в додатковий час відзначилися Нарбековас і Михайличенко, на що італійці відповіли лише голом Карневале. У підсумку ми вийшли у фінал. З Такконі ми Сеул згадували. Для мене це були приємні спогади, для нього – не дуже.


– В олімпійському фіналі ви зрівняли рахунок, спокійно і впевнено реалізувавши пенальті. Як упоралися з передматчевим хвилюванням?


– У мене його ніколи не було – сам не можу зрозуміти чому. Зараз, ставши тренером, напередодні матчу хвилююся набагато більше.


– Свою кар'єру наставника ви розпочинали в якості граючого тренера тираспольського Тилигула. У 38 років були в порядку? Чи складно було наважитися знову виходити на поле після 6-річної перерви?


– Їхав у Тирасполь тренувати, а не грати. Але іноді складалася така ситуація, що грати було нікому. От і доводилося переодягатись і виходити на поле. Зараз вже не бігаю кроси разом із хлопцями. Можу хіба що раз на тиждень у "квадрат" пограти.


– Тренерське ремесло вам не набридло?


– Під час сезону не тільки гравці, але й деякі тренери думають: "скоріше б у відпустку". Але почалася відпустка, минули 3-4 дні, і тобі вона вже набридає. Хочеш повернутися до роботи. Принаймні, у мене саме такі відчуття.



– Футбольна кар'єра допомогла вам освоїти іноземні мови?


– Порозуміюся і з іспанцем, і з італійцем, і з німцем – їхніми рідними мовами. Російську та українську ніколи не забував. Звісно, можу розмовляти і молдовською.


– На початку 90-х ви знялися в рекламному ролику. З приводу реклами шоколадних батончиків вас не підколювали?


– Як же без цього. Казали: "Добрик, дай "снікерс". Але, що цікаво, за рекламні зйомки мені на ті часи цілком пристойно заплатили – пам'ятаю, що сума була більшою 10 тисяч доларів.


– Які чутки про вас відверто ображали?


– На хворих не ображаюся. Іноді плітки навколо мене нагадували відомий анекдот про священика, якому телефонують і кажуть, що його донька – повія. А священнослужитель перебуває у цілковитому здивуванні, адже у нього з дітей – тільки два сини.

Про мене говорили, що я відкрив ковбасний цех, страусів розводжу. Причому поняття не мав, звідки такі чутки з'явилися – взагалі жодних підстав для них не було. З таким же успіхом можна було написати, що разом зі своєю ріднею у Роздільній розводжу білих ведмедів і пінгвінів.


– Ви за характером – добрий? Виправдовуєте прізвисько?


– Запитайте про це моїх підопічних або друзів.


ДОСЬЄ


Ігор Добровольський



Народився 27 серпня 1967 року в селі Маркове Роздільнянського району Одеської області (УРСР).


Виступав за команди: Ністру Кишинів (1984-85), Динамо Москва (1986-90, 1993-94), Кастельйон, Кастельон-де-ла-Плана, Іспанія (1990-91), Серветт Женева, Швейцарія (1991-92), Дженоа Генуя, Італія (1992), Олімпік Марсель, Франція (1992-93), Атлетико Мадрид, Іспанія (1994-95). Фортуна Дюссельдорф, Німеччина (1996-99), Тилигул Тирасполь, Молдова (2005).


За національні збірні СРСР, СНД і Росії зіграв 47 матчів, забив 10 м'ячів.


За олімпійську збірну СРСР зіграв 14 матчів, забив 8 голів.


Олімпійський чемпіон (1988). Найкращий футболіст СРСР (1990). Чемпіон Європи серед молоді (1990). Чемпіон Франції (1992). Переможець Ліги чемпіонів (1993).


Тренерська кар'єра: Тилигул Тирасполь, Молдова (2005-06), збірна Молдови (2006-09, 2016-17), Академія Кишинів (2009-10), Дачія, Кишинів (2010-13, 2015, 2018), Веріс Кишинів (2013-14), Сахалін Південно-Сахалінськ, Росія (2015), Динамо-Авто Тирасполь (2018).