25 сентября 2012 22:54
6

Бадр ЭЛЬ КАДДУРИ: "Тренер меня просто выкинул из команды"

Приводів для зустрічі з Бадром Ель Каддурі було вдосталь: як мінімум, аби «згадати все» — себто пройтися по десятирічній (з невеличкою перервою) київській кар’єрі марокканця. Але не лише про минуле бесідували: впродовж усієї розмови Бадр не без жалю в голосі задавався риторичним питанням на тему свого невключення до заявки на сезон.

Справді, кращі часи Ель Каддурі, будемо відверті, мабуть, позаду, але хіба альтернатива неідеальному (і це ще м’який епітет) Тайє Тайво була б зайвою? Відтак, нігерієць ліворуч у захисті — немов Олександр Лукашенко на виборах білоруського президента: взагалі без варіантів, якщо, звісно, такими не вважати Бетао та Олега Гусєва, які на цій позиції, очевидно, почуваються не у своїй тарілці. Із тем актуальних і розпочався наш діалог.

«Мені було би складно боротися за виживання з «Металургом»

— Бадре, нині виступаєте за «Динамо-2» під орудою Андрія Гусіна. Розумію, що тема для вас неприємна, та все ж: як так сталося?
— Звичайно, зараз мені складно — передовсім психологічно: після десяти років у клубі не потрапити в заявку на сезон… Дуже прикро й через те, що знаю: досі можу грати на високому рівні, здоров’я, дякувати Богу, дозволяє, а свої фізичні кондиції демонстрував на австрійському зборі влітку.

— Не можна сказати, що в «Динамо» спостерігається якийсь надлишок гравців на лівому фланзі захисту…
— І це лише збільшує мою образу! Ніхто нічого не пояснював, тренер мене просто викинув із команди, хоча я стільки віддав для «Динамо» й готовий був працювати надалі… Розумію, що заявку зменшили до 25 футболістів, але не сказав би, що це мене втішає.

— Зізнайтеся, мотивувати себе належним чином у другій команді складно?
— Знаєте, дуже задоволений своєю працею, бо віддаюсь повністю навіть у «Динамо-2». Не приховую, що тренуватися поряд із молодими — дуже нелегко, передовсім із психологічної точки зору, але вже нічого не поробиш. Є й плюси: в компанії юнаків я й сам почуваюся молодшим (сміється).

— Ви могли й уникнути гри за «Динамо-2» — запорізький «Металург» був готовий узяти вас в оренду…
— Підтверджую факт пропозиції, але мені було би дуже складно після стількох років боротьби за чемпіонство перейти в команду, що нині перебуває на останньому місці й має на меті лише вижити в прем’єр-лізі. Чекав до останнього на інші запрошення, певний інтерес був, але, як бачите, залишився в «Динамо». Контракт у мене до літа 2013-го, можливо, взимку щось зміниться. Ще років зо три можу витримати на високому рівні, якщо здоров’я не підводитиме.

«Президент казав, що я — найзатребуваніший футболіст»

— Бадре, десять років тому могли уявити, що настільки довго затримаєтеся в «Динамо»?
— Пригадую, був дуже щасливим, переїхавши до України. «Динамо» асоціювалося з великим європейським клубом — завдяки персонам Шевченка, Реброва і, в першу чергу, Лобановського. Але попервах було дуже, дуже складно (цю тезу Бадр упродовж кількох хвилин повторив тричі. — Г.К.) — мені ніхто не допомагав, ніхто не розмовляв не те, щоб арабською, а й англійською або французькою.

— Тим паче, ви були у числі легіонерів-першопрохідців…
— Так, уже потім прийшли Жора Пєєв, Йєрко Лєко, Маріс Верпаковскіс. Ми допомагали один одному адаптуватися.

— А коли відчули, що Київ — ваш дім? Ну, принаймні другий.
— Остаточно обжився в Україні років за п’ять.

— Вважаєте, легіонеру обов’язково вчити мову?
— Однозначно. Для мене ігровий прогрес був би неможливим, якби не міг порозумітися з оточенням.

— За ці роки вас повсякчас «сватали» в інші клуби, переважно — французькі, але залишили «Динамо» ви лише на півроку, коли в Шотландію в оренду з’їздили…
— Якось президент навіть казав: щодо Ель Каддурі нам щоліта приходить найбільше пропозицій.

— Гадаю, розумієте, що я хочу спитати…
— Чому я досі тут, так? (Сміється). Пояснюю: були пропозиції від ПСЖ, «Ліона», «Марселя», але клуби не знаходили компроміс у плані грошової компенсації. Запрошували й із Росії, але це був той період, коли Палич щойно прийшов уперше — він попросив мене залишитися, тож я відхилив пропозицію з РПЛ. Навіть клуби з Близького Сходу на контакт виходили!

— У чемпіонати для «пенсіонерів» самі їхати не захотіли?
— Завжди вважав, якщо переходити, то у великий клуб, не понижувати планку після «Динамо», а тому подібні варіанти не дуже цікавили.

— Таким великим клубом для вас став «Селтік»…
— Мені тоді треба було змінити атмосферу, й зацікавленість «Селтіка» була доречною. На жаль, через фінансові проблеми вони не могли викупити мій контракт. Ще одна прикрість — я не міг грати у рамках Ліги Європи, адже вже був заграний за «Динамо», а тому не завжди потрапляв до основи.

— Ви навіть у «Олд фірм дербі» забивали «Рейнджерсу»…
— Ага, було таке: курйозний гол після помилки воротаря.

— Шотландська прем’єр-ліга слабкіша за українську?
— За фізичним рівнем — однакова, але в Україні футбол технічніший.

— Зате там уболівальники, мабуть, кращі…
— О-о-о, фанати там одні з найкращих у світі! Люди живуть футболом, стадіон у Глазго завжди заповнений.

— Веселіше, ніж п’ять тисяч на стадіоні «Динамо»?
— Ну, зараз у нас теж гарний стадіон, лише б уболівальники приходили.

— Хто був лідером того «Селтіка»?
— Тренер Ніл Леннон. Він сам ще донедавна — футболіст, умів знаходити спільну мову з усіма. Для «зелено-білої» частини Глазго Леннон — другий за величиною гравець після Хенріка Ларссона.

«Тренерів змінювали частіше, ніж ми міняли ігрові майки»

— Який період можете охарактеризувати, як найкращий для вас за ці десять років?
— При Михайличенку ми вигравали все в Україні: чемпіонат, Кубок, Суперкубок. При Йожефі Йожефовичі Сабо — також. Можу сказати, що найсильнішим «Динамо» було в перші шість років мого перебування: нам тоді повсякчас не вистачало якогось мінімального кроку, щоби пробитися до плей-оф Ліги чемпіонів. Потім був лише такий-собі останній акорд — півфінал Кубка УЄФА з ЮрПаличем. Тоді прийшли легіонери, які відразу приносили користь.

— За ці десять років було також удосталь легіонерів, що й на йоту не виправдовували сподівання. Чому так траплялося?
— Це ви про бразильців?

— У тому числі. Андре, Гільєрме…
— Мені складно сказати. Знаю, що новачків «ведуть», мінімум, півроку, на деяких витрачаються значні кошти, а потім виходить, що вони не можуть адаптуватися… Не знаю, як так можна. Я, до слова, помітив, що раніше сам новобранець мав влитися, звикнути до команди, а тепер пішов зворотний процес. Ось улітку підписали чималу партію відомих та висококласних гравців, і нині вже колектив має звикнути до їхньої манери та підлаштовуватися під них.

— А що траплялося з командою у сезонах-2006/2007 та 2007/2008, коли «Динамо» у Лізі чемпіонів було хлопчиками для побиття?
— Не було стабільності. Після кожної невдачі траплялися пертурбації в тренерському штабі. Ми ігрові майки змінювали рідше, ніж президент головного тренера (сміється). Якщо серйозно, то треба розуміти, що за кілька місяців команду збудувати нереально. Тоді, на мою думку, намагалися жити, як у старі часи, увесь час наслідувати Валерія Лобановського, але ж, очевидно, якби Лобановський тренував у наші часи, він би змінював свій підхід, згідно з сучасними реаліями. Раніше намагалися працювати за його папірцями (певно, Бадр мав на увазі слово «конспекти». — Г.К.), але не враховували, що футбол не стоїть на місці.

— Кардинально змінив ситуацію перший прихід Сьоміна?
— Однозначно! Він змінив наш менталітет, бо мислив по-європейськи.

— Ви навіть певний час капітаном були при Сьоміні…
— Так, тоді він мені довіряв. Узагалі довіра від тренера — це один із найголовніших чинників. Коли відчуваєш, що тобі довіряють, то готовий на будь-що заради виправдання сподівань.

— Існує думка, що ЮрПалич — тренер м’який, а от Валерія Газзаєва футболісти так і не сприйняли через його жорсткий норов…
— Не сказав би, що Валерія Георгійовича не сприймали. Газзаєв — справді дуже серйозний хлопець, жорсткий, а Сьомін комунікабельніший. Він добрий — давав можливість із ним пожартувати.

«Тоді кожен із кожним дружив…»

— Тренерам кісточки перемили, можна й про гравців поговорити. Розпочнемо з вашого багаторічного конкурента Андрія Несмачного. Які взаємини були з ним?
— За межами поля стосунки були чудові! Щодо нашої конкуренції, то Андрій завжди мав незмінний козир у вигляді українського паспорта. У нього — пріоритет, він — футболіст національної збірної. Можливо, я був трішечки краще, але в Несмачного був такий козир. Тим не менш, повторюся, завжди знаходили спільну мову поза полем, він дуже хороший хлопець.

— А кого з теперішніх чи колишніх динамівців можете назвати другом у повноцінному розумінні цього поняття?
— Жора, Йєрко, Маріс — я вже про них казав. Поза конкуренцією Айїла Юссуф — він мені як брат.

— А з-поміж українців із кимось товаришували?
— Був дуже хороший колектив, коли я тільки-но приїхав. Тоді кожен із кожним дружив, ми у вільний час ледь не щодня збиралися компаніями вечеряти чи за місто їздили разом із дружинами та дітьми на вихідні — класно було! Белькевич, Хацкевич, Шацьких, Радченко, Шовковський, Рева — з ними разом відпочивали, через це був хороший результат і на полі.

— Зараз такого нема?
— Ну, розумієте, багато новачків прийшло… Мабуть, не встигли потоваришувати один із одним.

— Вважаєте, мікроклімат має чималий вплив на результат?
— Однозначно. Коли між гравцями є довіра, коли ніхто ні на кого не кричить і нікого не звинувачує — лише тоді буде результат на полі.

— А бували у вас із кимось конфлікти?
— Я взагалі дуже неконфліктна людина, але мені не подобається, коли один футболіст дозволяє собі критикувати іншого. Це — справа тренера, президента вирішувати, хто грає добре, а хто — погано.

— Ексцеси траплялися?
— Були певні непорозуміння на цьому ґрунті, але, запевняю, нічого серйозного.

Гліб КОРНІЄНКО, «Український футбол». 

Тебя давно надо было выкинуть из команды за подарок кротам - гол Илсиньо.
Скрыть
такое с каждым может случиться
Бадра и Газзаев не устраивал, и Сёмин. Может, дело в нём.
незнаю как шанц, но вернуть в основную обойму, чтобы нигериец чювствовал конкуренцыю это факт. а там уже пусть Блохин ришает, ему видней. и отведственность тоже его.
Скрыть
ага а как заявку на сезон изменить?
Я думаю Бадр може грати не гірше Тайво...Треба Блохіну дати йому шанс...!!!