13 липня 2022 22:42

"Я вдячний Петракову за довіру". Єзерський – про подвиг збірної U-19, Ярмолюка в АПЛ і Шуранова, якого зарано списувати

Велике інтерв'ю "Футбол 24" із головним тренером збірної України U-19.


Після матчу еліт-раунду U-19 між Україною та Нідерландами я довго не міг заснути. Команда Володимира Єзерського здобула вольову перемогу над господарями, набрала 7 очок у групі, але не отримала путівку на Євро… Українці поступилися Сербії першим місцем тільки "завдяки" більшій кількості жовтих карток.

Попри все, такий виступ для України – великий успіх. Наша група в еліт-раунді за рівнем не поступалася фінальній частині. Серед суперників – господарі Нідерланди, Сербія з 4-мільйонним форвардом Мілана Марко Лазетічем та дуже і дуже сильна Норвегія, де тільки один Маркус Шельдеруп коштує мінімум 4-5 млн євро.

Великих надій на Україну не було. Всі ми розуміємо, який зараз час. Тренерський штаб залишився не тільки без ігрової практики, мінімального часу на підготовку, але й частини лідерів. Проте підопічні Єзерського показали, що вони вміють відстоювати спортивну честь країни.

Я був впевнений, що після турніру тренерський штаб та гравці матимуть чималу увагу від ЗМІ. На жаль, виступ юнацької команди в Нідерландах виявився майже непоміченим. Я вирішив виправити цю несправедливість. Номер Єзерського у мене був, ми раніше контактували щодо Еріка Шуранова. Володимир Іванович "тут, на районі". Після захисту околиць Києва зі зброєю у руках від російських загарбників він бере участь у благодійних матчах для збору коштів на потреби ЗСУ.

"Хлопцям довелося важко – думали, що їдуть на Євро"

– Минув місяць після еліт-раунду в Нідерландах. Чи можна цей виступ вважати успіхом для вашої команди?

– Тут однозначної відповіді на запитання немає. Потрібно розуміти умови, в яких команда готувалася до турніру. У непростий час для нашої країни ми розпочали підготовку. Не так то просто було організувати збір. Це великий виклик для гравців, а особливо – для тренерського штабу та персоналу. Адже ігрової практики не було, друга частина чемпіонату не відбулася. У порівнянні, наші суперники після кваліфікації восени збиралися вже вчетверте. Ми ж після довгого простою зібралися вперше.

У нас була своя мрія. Кваліфікація та якості наших гравців дозволяли сподіватися на успіх при певний підготовці. На все про все ми мали тільки 6 днів. Гравці приїхали у різному стані. Нам потрібно було збалансувати команду у фізичному та тактичному плані. Велика група гравців уперше одягнула футболку юнацької збірної. Частина футболістів не змогла приїхати через травми та пошкодження. Дякуючи професіоналізму гравців, тренерському штабу, всьому персоналу, ми змогли гідно виступити, захищаючи спортивну честь нашої країни.

Після завершення еліт-раунду ми були розчаровані. Наша путівка вирішувалася тільки за регламентом, за жовтими картками. Це була мрія, ми йшли до неї, віддали всі сили. З іншого боку, хлопці приїхали на турнір та зіграли проти класних команд. Для них це був хороший досвід. Важливо, що велика група гравців потрапила в поле зору скаутів європейських клубів. Це піде на користь як самим футболістам, так і їхнім командам.

– Після матчу проти Нідерландів, коли стало відомо, що на Євро поїдуть серби, ви заспокоювали гравців, чи вони вас?

– Міг бути такий розклад, що всі команди набрали б по 4 очки після трьох турів. Тоді теж потрібно було витягувати регламент та вираховувати переможця. Але так сталося, що Україна та Сербія набрали по 7 очок. Серби стали першими завдяки меншій кількості жовтих карток.

Ми були впевнені, що Норвегія точно не програє Сербії в іншому матчі третього туру. Норвежці були фаворитами нашої групи. За складом, грою та потенціалом вони були найсильніші серед всіх команд. Можливо, зміна тренера не пішла їм на користь.

Ми акцентувались на своїй грі з Нідерландами. Хлопці хвилювалися. У першому таймі нідерландці мали перевагу, забили м’яч. У перерві ми внесли корективи та провели заміни. Потім отримали кількісну перевагу після фолу воротаря суперника на Назару Волошину. Ми забили два м’ячі та виграли, але в іншому матчі Сербія вирвала перемогу у Норвегії… Показники очок, кількості забитих та пропущених у нас були рівними.

Я вже був готовим до другого місця, бо володів інформацією про інший матч. А хлопцям довелося важко, вони думали, що їдуть на Євро. Тому багато наших гравців попадали на поле. Але, дякуючи нашим уболівальникам, діаспорі, біженцям, які були на стадіоні, ми прийняли цей результат. Ми хотіли потішити наших уболівальників. Це була історія та кар’єра цієї збірної.

– Яка з трьох ігор для вас, як тренера, була найважчою?

– Одну гру виокремити не можна. Кожна з трьох була важлива та важка по-своєму у ситуації, де ми опинилися через війну. Коли розпочали підготовку, то розуміли, що всі ігри будуть важкими. У багатьох аспектах ми не були готові – фізичний, психологічний стан. Йде війна, у когось залишилися родичі чи знайомі на окупованих територіях. Зрозуміло, що в таких умовах концентруватися на футболі складно. До команди влилося 8 новачків. Тому також багато потрібно було працювати на тактичною підготовкою. Належало збалансувати команду. За короткий період ми не могли вивести гравців на пік.

Потрібно було правильно розподілити навантаження на всіх футболістів протягом турніру. Коли ти останні матчі граєш у лютому по 90 хвилин, з того часу минуло три місяці, а зараз потрібно грати на третій день. Тренерський штаб і лікарі розуміли, що одні й ті самі гравці не зможуть витримати темпу, тож підуть травми. Вихід – робити заміни та ротацію. Але, в той же час, потрібно було зіграти на результат та виконати завдання.

Непросто було готуватися. Але завдяки тому, що є досвід 5-6 років у збірній, а головне – професіональне ставлення футболістів до справи, ми були близькими до путівки на Євро. У хлопців горіли очі, було велике бажання захищати честь країни на полі. Складалося враження, що вони беруть приклад із воїнів ЗСУ, які зараз захищають країну, у плані мотивації та бажання.

– Запрошення В’ячеслава Шевчука себе виправдало? Якою була його роль у штабі збірної?

– Питання помічників для мене у юнацькій збірній завжди було ключовим. Тільки запросиш людину, як вона отримує новий виклик та пропозицію на клубному рівні. Стабільно зі мною працює тільки Олександр Князєв із системи донецького Шахтаря. У різний час мені допомагали Юрій Беньо, Сергій Нагорняк, Віталій Рева, Вадим Деонас, Єгіше Мелікян, Віталій Мандзюк, Дмитро Михайленко. Вони працювали зі збірною кілька зборів та отримували нову роботу.

Коли Петраков довірив мені 2003 рік, я зустрів Дмитра Михайленка у Києві та запропонував йому допомогти. Він працював із командою два збори. Зараз він повинен відновити самостійну роботу закордоном.

Мені за короткий період належало знайти помічника. В'ячеслав Анатолійович Шевчук розуміє принципи роботи збірної, мав великий досвід виступу за національну команду, має досвід роботи з молоддю. У кожного з нас була своя роль при плануванні. В'ячеслав Анатолійович допоміг. Підтвердження цьому – сім очок в складній групі, яка за своїм рівнем була не слабша за саме Євро.

Маю досвід роботи з юнацькою командою 5-6 років. Я розумію, як має працювати тренер збірної. Це роль не клубного тренера. За короткий термін потрібно підготувати та зіграти. Шевчук допомагав як у тактиці, так і в мотивації. У нас був баланс серед тренерського персоналу. Ми змогли донести ідею до гравців, які втілили її на футбольному полі.

– Після турніру ще один колишній гравець збірної України Євген Левченко запостив фото з вами та Шевчуком із Нідерландів. Він вже давно мешкає у Країні тюльпанів. Йому також відводилася якась роль у збірній U-19?

– Еліт-раунд мав відбутися у березні. Через війну УЄФА переніс змагання на червень. За півтора місяці до старту УАФ визначилася, що Україна повинна взяти участь в турнірі. Дали вказівку готуватися та планувати підготовку. Було багато технічних та організаційних питань. УАФ провела дуже велику роботу. Не так просто виїхати з України, організувати збори. Вдячний президенту Руху Григорію Козловському, який надав ключі від бази всім збірникам, щоб вони могли підтримувати форму в такий непростий час, коли нема офіційних матчів. Усі кандидати в збірну мали безкоштовну можливість брати участь в тренувальному процесі. Вдячний усім клубам, які делегували гравців до юнацької команди.

Левченко посприяв, щоб ми мали не 2-3 дні на підготовку, а цілих 6. По своїй лінії він провів чудову роботу. Євгена знають в Нідерландах. Ми прибули до країни 24 травня, а 25 травня вже почали підготовку до першого матчу, запланованого на 1 червня. За це я йому дуже вдячний.

– Розкажіть про свій штаб.

– Олександр Князєв, В'ячеслав Шевчук. Тарас Луценко відповідав за воротарів. Володимир Валер'янович Павленко – лікар з великим досвідом. Від початку Незалежності України він працював із різними збірними. Є група масажистів, адміністратор – Євген Іванович Павленко. Ми однією командою працюємо вже кілька років. Це є плюсом – я знаю, хто за що відповідає.

"На бутсах Шуранова – синьо-жовтий прапор"

– Три роки цю команду вів Олександр Петраков. Ви працювали менше року. Це не стало проблемою?

– Так склалися обставини, що Олександр Васильович у серпні очолив національну команду. Він довірив мені 2003 рік, з яким працював певний період. Збори вже були через два тижні. Я володів інформацією по окремих гравцях, а не цілій команді, але прийняв виклик. За короткий період, завдяки збору, розпізнав команду. У Васильовича був свій погляд у тактичному плані, у мене – трохи інший.

Відбувалися матчі юнацького чемпіонату України. Ми з помічниками сформували список кандидатів. Перед кваліфікацією мали один збір. Провели селекцію, зіграли товариські матчі проти команд U-19, сформулювали ідею. Цю ідею ми продовжили в еліт-раунді. Коли ти від збору до збору метаєшся в різні боки, то шансів небагато. Ми ж гнули свою лінію до кінця.

Потрібно розуміти, що у кадровому плані ситуація не стояла на місці. Хтось вже почав грати за "молодіжку" у Ротаня, хтось випав через травми. Тому потрібно було доповнювати цю команду.

– Петраков вам телефонував, цікавився справами?

– На початках передав максимальну інформацію по гравцях. Потім я його вже не турбував, у нього своїх клопотів багато. Коли ми бачимося в УАФ, то він, звичайно, завжди цікавиться. Я вдячний йому за довіру. Кожна збірна, кожне покоління – вони різні. Важливо, щоб через збірні ми могли розпізнати та вести до національної команди. У нас хороша комунікація із Русланом Ротанем.

– Ця команда завершила свій шлях у юнацькому футболі. Скільки гравців можуть перейти у "молодіжку"?

– Потенційно там велике коло кандидатів на молодіжну збірну. Вони всі талановиті та здібні. Не хочу вдаватися у прізвища, щоб нікого не образити. Є 3-4 персони, які вже зараз можуть влитися та допомогти "молодіжці".

Зараз ситуація в українському футболі така, що клуби будуть активно довіряти власній молоді. Більшість гравців працюватимуть з дорослими командами. Бачимо, що Луческу дає шанс на зборах молодим футболістам. Має схожий процес відбутися у Шахтарі після визначення із тренером. Львівський Рух вибудував сильну академію та декларує ставку на власних вихованців. Для колишніх моїх підопічних багато залежатиме від клубу, чемпіонату, де вони опиняться. Після цього можна буде говорити про подальші перспективи.

– Єгор Ярмолюк близький до переходу в Брентфорд. Він був одним із лідерів України у Нідерландах. У чому сила цього гравця?

– У нього є певні якості: може діяти не на одній позиції, має хорошу школу, добре працює з м’ячем на швидкості, не боїться грати один в один, шукає м’яч, вміло грає на оборону, фізично вже готовий. Те, що він працює з першою командою СК Дніпро-1, дає свої плюси. Ярмолюк готовий до дорослого футболу. У Єгора є потенціал вирости в сильного гравця.

– У 18 років до АПЛ – не зарано?

– Це той період, коли потрібно не перетримувати гравців. Є можливість адаптуватися. На цьому етапі чудово, що до гравців проявляють інтерес. УПЛ втратить свою яскравість, але це плюс для збірної. Це допоможе збільшити конкуренцію у національній команді.

На початку квітня Ярмолюк сказав, що хоче поїхати закордон. Він не тренувався два місяці. У такому стані їхати туди було б не найкращим рішенням. Я домовився з Григорієм Козловським, щоб Єгор тренувався у Львові. Потім у Дніпрі Олександр Поклонський відновив тренувальний процес молодіжної команди. Через еліт-раунд хлопець зміг набрати форму та про себе заявити. Він до мене дослухався. Як бачимо, привернув увагу представника АПЛ.

– Багато видається авансів Даніелю Ківінді. Що скажете про талант цього гравця?

– Мені так і не вдалося з ним попрацювати. Хоча, звісно, за його грою я слідкував у СК Дніпро-1 під час чемпіонату та зимових зборів. Приїхати на еліт-раунд йому завадила травма. Швидкісні якості у нього дуже хороші. Він би допоміг нам у Нідерландах.

– Ситуація з Мампассі наскільки вас розчарувала, як людину та тренера?

– Він має клас, розуміння, досвід дорослого футболу. Це його доля, вибір батьків. Це вже історія, ми сфокусувалися на інших гравцях. Незамінних футболістів немає.

– Ілля Забарний також може переїхати до Англії. Як ви оцінюєте потенціал динамівця?

– Я з ним працював у юнацькій збірній близько трьох років. Задатки було видно вже у 15-16. Він був основним гравцем у юнацькій команді. На сьогодні його рівень – гравець національної збірної та основний оборонець Динамо. Час для нового виклику. Він заслужив у сильнішу лігу. Там буде прогресувати. Важливо не перетримати гравця.

– Великі аванси видають Антону Болю. Він вже основний гравець "молодіжки" та працює з першою командою Динамо. Який його потенціал?

– Я на нього розраховував під час кваліфікації, але в нього восени була травма. Він тільки відновився від проблем з хрестоподібною зв’язкою. Весною Антон вже грав за "молодіжку" в Ротаня. Молодіжна збірна – це пріоритет. Є певна вертикаль в роботі збірних.

Це достатньо здібний сучасний захисник. Має хорошу передачу. Не боїться працювати з м’ячем, покриває простір. Хороші фактурні дані. Вже фактично готовий до дорослого футболу. Антон може замінити Забарного в клубі. Йому ще пів року потрібно адаптуватися до дорослого футболу.

– Ви добре знаєте Еріка Шуранова. Це втрата, що він набув німецьке футбольне громадянство?

– Я вважаю, що так. Цей форвард довів свій клас виступами за Нюрнберг. У такому юному віці забивати непросто. Це заслуговує на повагу. Його якості дають можливість вирости у сильного форварда. Цей футболіст відповідає всім сучасним вимогам – швидкий, грає обома ногами, фактурний, використовує простір, може обіграти один в один, має гольове відчуття. Це нападник штрафного майданчика суперника.

– Підтримуєте зв’язки з ним?

– Так. Ми на контакті із батьком. Я радію його успіхам. Єдине прикро, що він зараз грає не за Україну. Але все ще може змінитися. Він завжди був мотивований, коли приїздив в Україну. На бутсах був вибитий синьо-жовтий прапор.

– Ви завершили роботу з U-19. Що далі: йдете в U-16, чи плануєте працювати у дорослому футболі?

– Час покаже. Зараз у мене чинний контракт з УАФ. Наступна збірна 2006-07 років народження. Керівники мають визначитися, хто готуватиме команду до матчів у жовтні. Потрібно вже збирати інформацію, гравці по всьому світу роз'їхалися. У вересні турнір у Варшаві. До нього вже слід готуватися.

– Єзерський-футболіст грав би у Єзерського-тренера?

– Все можливо (Сміється). Тільки єдине, що всі емоції у певних моментах зміг би тримати у собі.

– Єзерський-тренер та Єзерський-гравець – різні люди?

– Є досвід роботи з основною командою Дніпра. Цей період дав мені багато. Я вже відійшов, як футболіст, і став тренером. Змирився з тим, отримав нові функції. Зараз 6 років – робота в юнацькій збірній. Клуб та збірна – це різні речі. Я вже набув досвіду. Є розуміння тренерської роботи. У клубі та збірній різний підхід.

"Досвід, який отримав у Лобановського, був фундаментом"

– На полі ви діяли в обороні. Наскільки зараз змінилися вимоги до захисників?

– Коли я був молодим гравцем, команди діяли в захисті з ліберо та стопером. Один центрбек грав по м'ячу, а інший персонально опікав форварда суперників. Якраз застав той час, коли відбулася трансформація на гру в лінію. Це припало на кінець кар'єри в Дніпрі. Вже Шахтар, Зоря, Таврія грали у ліню. Це сучасний футбол та його вимоги. Потрібно вміти підлаштовуватися. Сучасний захисник повинен не тільки бути непоступливим, читати гру, починати атаки, але й бути швидким, сильним "один в один".

Якщо раніше багато уваги у тренувальному процесі приділяли фізиці, то зараз всі гравці мають вміти працювати з м’ячем, швидко приймати рішення. Є певна структура гри, зона відповідальності, командні дії. Мало гравців, які можуть грати один в один. Зараз більше зонна оборона. Тут важливо, щоб у тренера був правильний баланс. Наставник обирає, як правильно використовувати футболіста в тій чи іншій ситуації. Якщо один захисник читає гру, то інший центрбек повинен доповнювати його, бути швидким і мати хорошу антропометрію.

– Ви працювали з Лобановським, Блохіним, Кучеревським, Маркевичем, Луческу, Альтманом. У кого взяли найбільше?

– Я вдячний футбольній долі, що зміг попрацювати з найкращими тренерами України. У кожного своє бачення футболу, стиль, модель гри. Вони завжди боролися за найвищі нагороди. Кожен тренер дав щось своє. Я намагався брати найкраще. Це великий досвід працювати з такими людьми.

– Минуло понад 20 років з часу, коли ви не змогли закріпитися в Динамо Лобановського. Можете пояснити, чому тоді не склалося у Києві?

– Мені дуже приємно, що такий тренер як Валерій Лобановський звернув на мене увагу та дав можливість попрацювати у такій великій команді із зірковим гравцями. Потрапити туди було мрією для кожного гравця в Україні на той час. У Динамо були зібрані найкращі футболісти Східної Європи, тож стати гравцем першої команди – непросто. Пара Ващук – Головко виглядала майже ідеальною – зіграна, вони відчували один одного. Була шалена конкуренція.

Коли мене Маркевич взяв у Карпати, мені фактично було 20 років. Я мав досвід виступів у Другій лізі і ніякої футбольної школи. Транзитом зі Львова у 21 рік я потрапив у збірну України та київське Динамо. Це виклик, до якого я, напевно, ще психологічно не був готовим. Під час зборів у Ізраїлі в мене трапився перелом ноги. Десь місяць-півтора я відновлювався. Багато важливого часу було втрачено. Далі тренувався з основною командою. Потрапляв у 18 найкращих. Досвід, який отримав у Лобановського, був фундаментом для моєї подальшої кар’єри.

– Ви задоволені нею?

– Я виступав за Карпати, Динамо, Дніпро, Шахтар, Зорю та Таврію. Грати за такі клуби – мрія для кожного українського футболіста. Плюс – розвивався чемпіонат України в той час. Був гравцем національної збірної близько 10 років. Гріх шкодувати про щось.

Повторюю, у мене не було великої школи. Мене відкрив Мирон Маркевич, взявши з Другої ліги. Я цінував цей шанс. У кожній команді поетапно йшов. Провів чудові роки та грав на хорошому рівні. Всі команди були амбіційними.

Великим досвідом була Зоря. Коли ти протягом всієї кар'єри борешся за найвищі цілі, то в клубі з меншими амбіціями я відчув, що таке боротися за виживання. Побачив футбол з іншого боку. Це все пішло мені на користь.

– Скільки європейського футболу переглядає Володимир Єзерський?

– У наших реаліях я частіше дивлюся новини, ніж футбол. Не буду приховувати, що останні пів року я більше прикутий до ситуації в Україні. Намагаюся щось дивитися, але не так, як раніше.

– Хто з європейських тренерів вам імпонує найбільше?

– Багато гарних ідей в кожного провідного тренера. Ідеї є ідеями, але важливо перенести їх на футбольне поле, мати для цього можливість. Мені пощастило побувати на стажуванні у Гвардіоли, Емері, Марселіно. Плюс – досвід із наставниками, з якими я працював. Важливо цей досвід систематизувати у тренера Єзерського.

Є ідеї хороші і у Гвардіоли, і в Клоппа. Є Сімеоне зі своїм баченням гри в обороні. Гасперіні може змінювати тактичну побудову по ходу гри. Вчитися можна у кожного. Тут важливо, чи можна це реалізувати на практиці?

В Україні власники клубів завжди хочуть від тренера результат. Якщо ти приймаєш цей виклик, то це одна робота, потрібно підлаштовуватися під гравців та намагатися витиснути з них максимум. Якщо тобі дають проект на 2-3 роки, зробити селекцію – маєш право на помилку.

Я можу взяти приклад збірної. Були три матчі і належало зіграти на результат. У кваліфікації ми переважали суперника, контролювали гру і м’яч. Але в еліт-раунді розуміли, що підопічні фізично не готові, тож спростили побудову гри. Суперники грали у високий пресинг, а ми повинні грати більше вертикально, контролювати простір за спиною суперника.

– Наскільки важливий для молодіжного футболу результат?

– Все залежить від вертикалі та стратегії національної команди. Якщо ідея – результат, то ставимо результат. Якщо завдання виростити гравців через юнацькі збірні, то результат відходить на другий план. Але хочеться поєднувати дві складових. Ніхто не знімає завдань, бо рівень гравців дозволяє бути успішними.

Тут питання умов. Якщо є по 5-6 зборів на рік, як було до ковіду, коли можна провести селекцію – це одна історія. Тоді можна вимагати гру та результат. Але коли ти збираєшся раз в рік чи за 8 місяців, то залежить від тренера. Це досвід, який важко передати. Ми його здобуваємо. Я вважаю, що в таких умовах, як зараз, важко розраховувати на результат. Потрібно більше часу на підготовку.

– Як війна вплинула на вас і яка ваша участь в тому, що Київ залишився неприступним для ворога?

– Для кожного українця 24 лютого поділило життя на "до" та "після". Країна прийняла виклик, на кону якого стояв суверенітет та існування. Ми зрозуміли, хто нам друг, а хто ворог. Зараз йде боротьба між злом та добром.

Я мешкаю на виїзді зі столиці. Першого дня вивіз сім'ю на захід. Поки не завершилися бойові дії навколо Києва, був на місці. Найважливіше, що кожен українець усвідомлював: настав непростий час і на кону стоїть майбутнє нашої країни. Хтось може взяти зброю та піти воювати. Хтось десь у тилу допомагати. В кожного повинна бути своя роль. Не може бути байдужих людей. Коли ми вистоїмо, то будемо серйозною, багатою та сучасною країною.

Я пішов у ТрО, мав свою роль. Було багато коригувальників, ДРГ. Ворог перебував на підході в сам Київ. Непростий етап ми відстояли. Потрібно проявити терпіння, а наші західні друзі повинні нам допомогти. На чолі з президентом вся країна об’єдналася. З наших людей, з наших Збройних Сил потрібно брати приклад.

– Ви берете участь у благодійних матчах. Наскільки це потрібно сьогодні?

– Ми повинні не забувати про наших військових. Зокрема й через благодійні заходи, щоб наші підрозділи були укомплектовані та ситі, мали всі можливості. Футбол відволікає людей від новин, дає позитив і можливість відчути мирне життя.

Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24


Фото - УАФ