"На це боляче дивитись". Співробітник "Десни" розповів подробиці жахливих подій у Чернігові

— Дотримання елементарних заходів безпеки, які потрібні у воєнний час. Під час сирен і, відповідно, бомбардувань, потрібно було миттєво, наскільки це можливо, спускатися у притулки чи підвали приватних будинків. І як показала практика, найбільше жертв було через нехтування цими правилами безпеки. На сьомий, восьмий, десятий день люди почали звикати до виття сирен. Хтось у цей час пішов пообідати, хтось у своїх справах, і, зрештою, це закінчувалося трагедією.

Я живу в приватному будинку буквально за сто метрів від стадіону ім. Ю.Гагаріна, який бомбардували три ночі поспіль. У нас є ґрунтовний підвал, де ми й жили у прямому розумінні цього слова. Нагору піднімалися, щоб сходити в туалет чи прийняти душ, хоч душ це голосно сказано. Через відсутність світла і води потрібно було жорстко економити, тому однієї невеликої каструльки вистачало, для того, щоб себе полити (посміхається).

— По телебаченню назвали цифру 70%. Але я вважаю цю цифру трохи завищеною. Так, дуже постраждали приватні сектори, які знаходяться навколо міста. Це Бобровиця, Подусівка, Масани, спальний район ЗАЗу. Бобровицю так взагалі, можна сказати, стерли з лиця землі. У центрі міста переважно все ціле. Проте дуже постраждали комунікації. Знову ж таки, я живу в центрі, так ось після першого тижня війни у нас зникла електрика, якої немає і зараз.

Втім, з урахуванням військового стану і того, як дісталося Чернігову, можу сказати, що життєдіяльність міста забезпечується на найвищому рівні. Хочу похвалити нашого заходу Владислава Атрошенка, який робить усе можливе, щоб люди були забезпечені всім необхідним для такого періоду часу. Наші комунальні служби наводять у місті лад, навіть у клумбах зараз садять тюльпани. Я розумію, що зараз це не найважливіше, але це хоч трохи зігріває душу. Місто живе.

— Арена просто у жахливому стані. Стадіон, як я вже казав, бомбардували три ночі поспіль. По числах я не згадаю, але вперше прилетів один снаряд у східну трибуну. Це та, що була накрита банерами. Вдруге прилетіло шість чи сім снарядів із градів. Тоді вже були ґрунтовні пошкодження на західній трибуні та тренувальному полі, зруйновані туалети стадіону. Трибуну склало повністю, а глибина вирви від снарядів склала близько шести метрів. А у третьому випадку відбувся авіаналіт. Було скинуто вісім бомб. Я не фахівець, але, як на мене, стадіон реконструкції не підлягає. Поруч із ареною була наша база футбольного клубу, яка до війни була в ідеальному стані з найновішим обладнанням. Так от вона знищена повністю.

— Самі чернігівці не втрачають оптимізму?

— Будь-яка людина за своєю суттю завжди вірить у краще. А в такий час, тим паче. У кожного, хто залишився тут, були свої причини. Для мене це рідне місто, і я не міг його покинути. Але часом мене вражало, як багато людей виїжджали. Наприклад, стоїть автомобіль із написом «Діти», а в середині – чотири-п'ять здорових мужиків.

— Ми з моїми друзями, колегами організували волонтерський центр. Здебільшого допомагаємо військовим, але й не забуваємо про громадянське населення. Дуже допомогли нам як багато нинішніх, так і екс-гравців Десни. Серед них Денис та Артем Фаворови, Євген Селін, Андрій Домбровський, Олександр Філіппов, Леван Арвеладзе, Філіп Будковський, Андрій Тотовицький, Владислав Калитвинцев, Єгор Картушов, Ігор Литовка та інші хлопці переказували гроші. Сума становила близько півмільйона гривень. Були закуплені тепловізори, квадрокоптери. У зборі коштів брали участь тренери та обслуговуючий персонал Десни. Зокрема, наш лікар Діма Коломойцев, окрім фінансової допомоги, сам особисто привіз до Чернігова дуже велику партію гуманітарної допомоги. Це були медикаменти для дитячого онко-блоку, обладнання для військових, рації, генератори. А Олександр Рябоконь, перебуває в теробороні і зараз зайнятий зачисткою Києва та області від російських тварин.