Десять фактов о Максиме Шацких в честь его 48-го дня рождения

Сьогодні 48-й день народження святкує легендарний форвард "Динамо" Максим Шацьких, якому досі належить бомбардирський рекорд УПЛ.

1. З дитинства прикладом для Максима, який народився у Ташкенті, був брат Олег - один з найкращих форвардів узбекистанського футболу 1990-х. До травми гомілкостопа, яка у 23 роки, на жаль, розділила карʼєру Шацьких-старшого на "до" та "після", той з легкістю вигравав бомбардирські перегони в чемпіонаті країни та демонстрував доволі високу результативність у збірній - 9 голів у 11 матчах. З них вісім - у шести поєдинках поспіль.

Максиму, якого стали залучати до національної команди вже після переходу до київського "Динамо" у 1999-му, повторити унікальну серію не вдалося. Однак пʼять м’ячів у одному матчі він забив: у кваліфікації до чемпіонату світу-2010 Узбекистан розгромив Тайвань - 9:0!

Загалом за півтора десятка років у збірній Шацьких-молодший записав до свого активу 34 голи у 61-му поєдинку, перевершивши задовго до прощального матчу - товариського навесні 2014-го з Оманом - досягнення попереднього кращого снайпера Мірджалола Касимова. Та мало хто пам’ятає, що на рахунку Максима є два голи, забитих, навпаки, у ворота... збірної Узбекистану. Взимку 2005-го під час передсезонних зборів він зробив дубль та віддав гольову передачу в спарингу киян з його національною командою. Матч завершився внічию 3:3.

2. На відміну від брата, Максим будував карʼєру переважно за кордоном. Та спершу - спробував сили у команді найнижчого професійного дивізіону Узбекистану ЮТКО, де Сергій Ковальов, перший тренер Шацьких, зібрав власних вихованців - 16-17-річних випускників академії "Пахтакора".

Максим у неповні 17 був капітаном команди та кращим бомбардиром - у 34-х поєдинках забив 22 м’ячі, привернувши увагу "Чиланзара", який змагався у фінальному турнірі за вихід у вищу лігу. Орендований ташкентським клубом Шацьких довіру виправдав: його голи посприяли підвищенню команди у класі.

Подейкують, Максим ще в 15 років потрапив на турнірі в Англії у поле зору скаутів "Тоттенхема", та далі розмов справа не пішла. Вісімнадцятирічним Шацьких вирушив шукати кращої долі в російських клубах нижчих дивізіонів, де відзначався високою результативністю. Проте, попри запрошення на перегляд до "Спартака" та "Зеніта", відчував - це не той шлях розвитку карʼєри, якого він прагне. Тим паче, що однією з головних умов переходу ці клуби називали отримання російського паспорта...

3. Дзвінок від селекціонера київського "Динамо" Івана Терлецького пролунав саме у потрібний момент. На запрошення приїхати до української столиці Шацьких захоплено відповів, що мріяв про такий шанс з дитинства. І це з боку двадцятирічного хлопця могло би видатись зайвою спробою сподобатись потенційному роботодавцю, якби не суттєва обставина. Років у десять-дванадцять, подаючи в Ташкенті м’ячі на матчах "Пахтакора", він з нетерпінням чекав на приїзд саме киян. Був у захваті від гри Сергія Юрана (який у 2009-му на півроку стане тренером Максима в казахстанському "Локомотиві") та Олега Саленка - і уявляв себе на полі саме у динамівській футболці.

Перша розмова Шацьких з Валерієм Лобановським тривала не більше десяти хвилин. Тренера цікавили погляди хлопця на футбол - іншу інформацію про майбутнього новачка, який мав замінити у команді Андрія Шевченка, йому вже доповіли. За допомогою фішок на макеті метр змоделював кілька ігрових ситуацій - і спитав, як би Максим вчинив за тих чи інших обставин.

Відповіді, схоже, Лобановського задовільнили. Та справжнє враження Шацьких справив на легендарного тренера у першому матчі. В поєдинку за дубль Максиму розбили голову, лікарі наклали пов’язку - і форвард, наче нічого й не сталося, зголосився повернутися на поле. "Зі мною і раніше таке багато разів траплялося, - здивовано знизував він плечами, коли навколо усі дивувалися його відважності. - Хіба це привід просити заміну?"

4. Згадуючи про власний досвід спілкування з Лобановським, Шацьких називає його видатним психологом. Наводячи як приклад історію про те, як колись, зробивши хет-трик, прийшов наступного дня на розбір гри розслабленим, чекаючи похвали. Тренер натомість піддав його нищівній критиці: "Три голи - це, звичайно, добре. А коли б ти не забив - чим запамʼятався б на полі? Цифри свідчать, що більше нічим..."

Була й протилежна ситуація. "Провів якось жахливу гру, - згадував Максим. - А мені в таких випадках жодна стороння критика не потрібна - сам розумію, що зіграв гірше не буває. Сам себе з’їдаю! На теорію прийшов, опустивши голову. А Васильович, навпаки, мене підняв - аж крила з’явилися. Подивіться, каже, на Шацьких: так, він не забив, але як працював усі дев’яносто хвилин на команду!"

5. У всьому, що стосувалося футболу, Шацьких був рішучим і упевненим у власних силах. Але в особистому житті, траплялося, ніяковів. Святкуючи на дискотеці 17-річчя, вперше побачив Олесю, майбутню дружину. Запросив на повільний танець, але сам призначити побачення не наважився - зробив це через приятеля. Дівчина спершу образилася, але з цікавості прийшла на зустріч - і не пошкодувала.

Максим пригощав Олесю морозивом та білим шоколадом, дарував троянди. Пропозицію руки та серця, до речі, зробив уже під час другої зустрічі, але до весілля справа дійшла лише у 2000 році в Києві. Пара на той момент вже виховувала старшу доньку Ренату.

Допоки Шацьких не переїхав до Києва й не отримав гідні побутові умови, вони випробовували кохання відстанню. Кожну вільну хвилину Максим проводив на пунктах міжміського зв’язку: інколи телефонував просто для того, аби вкотре освідчитись Олесі. А коли в Максимових командах давали одразу три вихідних, він, не вагаючись, витрачав два з них на дорогу до Ташкента й назад, аби провести кілька годин з коханою.

6. Молодша донька Христина народилася у родині Шацьких уже в Києві. Професійно займалася акробатикою, але травмувала ногу - і лікарі заборонили надалі займатися спортом. Потім була музика: вона навіть взяла участь у телевізійному конкурсі "Голос. Діти" та заспівала дуетом з Тіною Кароль.

Рік тому Христина стала дружиною динамівця Миколи Шапаренка. Подружжя виховує доньку Мію. Максимові ж друзі нагадують, як свого часу він присягався: "Моїм зятем футболіст ніколи не буде!"

7. Найкращим голом у кар’єрі Шацьких вважає забитий у вересні 2002 року "Ньюкаслу" в Лізі чемпіонів - з передачі Йерко Леко далеким ударом у "дев’ятку". "Узагалі, найкращі голи трапляються, коли б’єш без підготовки, навмання, - зізнавався пізніше Максим. - Як не намагайся умисно забити у верхній кут - нічого не вийде!"

З голами, до речі, у Шацьких трапилася плутанина. Відомо, що у провідному дивізіоні українського футболу, який у різні часи іменувався вищою та премʼєр-лігою, на його рахунку 124 м’ячі. 123 мають в активі Сергій Ребров і Андрій Ярмоленко - останній, як відомо, має бажання та можливість перевершити найвище досягнення.

Однак портал Transfermarkt провів власні підрахунки - і стверджує, що в чемпіонаті м’ячів у Шацьких стільки ж, скільки у Реброва з Ярмоленком. А зайвий гол начебто з’явився у гросбухах статистиків унаслідок того, що на рахунок Максима в 2000 році записали в матчі з "Прикарпаттям" автогол Костянтина Сосенка.

8. Партнери у "Динамо" називали Шацьких лаконічним прізвиськом Бай - у Центральній Азії це слово використовується у значенні "заможна людина". Адміністратор Олександр Чубаров, який вигадав "псевдоніми" багатьом футболістам, мав на увазі узбекистанське походження Максима.

Спершу так називав Шацьких лише Чубаров, але одного разу на загальнокомандному занятті з англійської вчителька запропонувала футболістам вигадати собі "нікнейми". Максиму згадалося слово Бай, він назвав його вголос - і відтоді партнери по "Динамо" далеко не завжди не зверталися до нього на справжнє ім’я.

9. Виступи в "Динамо" Шацьких завершив у 2009 році. Уболівальники проводжали його спеціально намальованими банерами, серед яких найбільший - з написом "Винищувач МАХ 16 - 328 бойових вильотів, 142 збитих". Згодом фанати подарували власну художню творчість Максиму - той лише шкодував, що плакат з винищувачем, знімаючи з трибуни, трохи надірвали.

Транзитом через казахстанський "Локомотив" Шацьких опинився у "Арсеналі" - не лондонському, який, подейкують, виявляв до нього певний інтерес на початку 2000-х, а київському. Звичний 16-й номер у команді був зайнятий - Максим обрав натомість 15-й на честь доньки Ренати, якій саме виповнилося п’ятнадцять.

За "канонірів" він провів чотири сезони з піврічною перервою, протягом якої зіграв шість матчів за "Чорноморець". Потім була "Говерла": в складі закарпатського клубу Шацьких і встановив досі актуальний бомбардирський рекорд УПЛ. А завершив Максим ігрову карʼєру після нетривалого виступу в "Русі", який тоді грав на любительському рівні.

10. В якості тренера Шацьких спочатку спробував сили в динамівській академії. А вже через рік увійшов на запрошення Олександра Хацкевича до тренерського штабу першої команди "Динамо".

Чотири роки тому Максим дебютував у ролі головного тренера, очоливши "Пахтакор", де до того місяць працював спортивним директором. У першому ж сезоні Шацьких зробив команду, в якій починав ігрову карʼєру, чемпіоном. А торік прийняв пропозицію новоствореного киргизького клубу "Азія"...

Дмитро ІЛЬЧЕНКО