"Зидан всегда был для меня образцом": Патрик Сыкут об интересе "Арсенала" и выборе между Украиной и Польшей

"Мені завжди казали, що я обдарований гравець і маю те, чого немає в інших"

– Патріку, поділись із нами: яким було твоє дитинство? І коли в твоєму житті з'явився футбол?

– Так, я народився в Лондоні у родині українки та поляка. У мене було чудове дитинство – не можу ні на що нарікати. Я завжди отримував усе, чого хотів, а у віці п’яти років почав займатися футболом. Грав за місцеві команди, доки мене не помітили скаути клубу Пітерборо (у категорії U-13).

– Хто насправді привів тебе у футбол – мама, тато, чи це була виключно твоя ініціатива?

– Можна сказати, що саме батьки прищепили мені любов до футболу. Пам’ятаю, як спочатку грав у школі, а потім просто закохався в цю гру.

– Чи є у твоїй родині люди, які професійно займалися футболом або спортом? Можливо, це також мало вплив на твій вибір?

– Ні, я перший і єдиний, хто займається спортом професійно. Гадаю, батьки ще в ранньому віці помітили, що в мене це добре виходить, і просто постійно мене підштовхували.

– А яким був той хлопець, який тільки починав грати? Уже тоді всі бачили великий талант, чи доводилося щодня доводити, що ти заслуговуєш на свій шанс?

– Люди, безумовно, бачили мій талант ще змалечку. Мені завжди казали, що я обдарований гравець і маю те, чого немає в інших.

– Зізнайся, у дитинстві тобі більше подобалося самому завершувати атаки чи отримувати задоволення від передач, після яких забивали партнери?

– У юнацтві я, безумовно, волів сам завершувати епізоди й бути головною дійовою особою, але тепер зрозумів, що це командна гра.

"Доводилося використовувати три різні мови в одній розмові, але хлопцям це здається просто кумедним"

– Патріку, у тебе мама українка, батько поляк, а народився й виріс ти в Англії. Яку культуру сьогодні відчуваєш найближчою?

– Якби ви побачили, що відбувається в мене вдома, то подумали б, що це безглузде запитання (Сміється). Вдома я спілкуюся трьома різними мовами з мамою, татом, братами та сестрами й водночас долучаюся до кількох культур, тому, гадаю, усі вони для мене однаково близькі.

– Наскільки складно було формувати власну ідентичність, коли ти фактично виріс між трьома країнами?

– Мені це не здавалося складним – навпаки, було легко, адже я мав чим поділитися з людьми. Я вважаю, що обернув це собі на користь, адже справді рідко трапляється нагода поєднати три культури й мови в межах одного дому.

– Скількома мовами ти сьогодні вільно спілкуєшся?

– Трьома – англійська, польська, російська.

– В Україні вже звернули увагу, що українською ти поки говориш не дуже впевнено. Як сам оцінюєш свій рівень?

– Гадаю, я роблю успіхи. Перебування в середовищі, де люди спілкуються виключно українською, мені дуже допомогло – завдяки цьому я швидше й легше засвоюю нове.

– Чи траплялися у збірній кумедні ситуації, коли за одну розмову доводилося переходити з англійської на українську, польську або навпаки?

– Так, було чимало випадків, коли мені доводилося використовувати три різні мови в одній розмові, але хлопцям це здається просто кумедним.

"Забитий гол став особливою миттю"

– Патріку, лише в січні цього року ти підписав свій перший професійний контракт із Пітерборо. Коли ставив підпис, що відчував більше – радість від здійснення дитячої мрії чи усвідомлення, що відтепер усе тільки починається?

– Це був момент справжньої гордості для мене та моєї родини, адже це те, до чого прагнеш із самого початку занять футболом. Звісно, було багато радості, але я також розумів, що підписання контракту – це лише початок. Це додало мені ще більше мотивації наполегливо працювати й далі, бо у футболі ніщо не гарантоване. Справжнє випробування починається саме після підписання угоди.

– Від підписання контракту до дебюту за основну команду минуло лише два тижні. Наскільки стрімким виявився цей перехід із юнацького футболу в дорослий? Чи був готовий до такого розвитку подій?

– Усе відбулося дуже швидко, але я почувався готовим до цієї нагоди. Тренування з першою командою допомогли мені зрозуміти необхідний рівень, а персонал і гравці полегшили процес адаптації. Інтенсивність і швидкість гри тут, безумовно, вищі, ніж в академії, але я намагався зберігати спокій, вірити у власні сили й робити те, що робив завжди. Це був чудовий досвід.

– Уже в першому матчі у стартовому складі ти забив гол і став четвертим наймолодшим бомбардиром Пітерборо в історії Футбольної ліги. Такий дебют більше додає впевненості чи створює додаткову відповідальність, коли від тебе одразу починають чекати ще більшого?

– Я б сказав, що це додає мені впевненості, а не створює тиск. Забитий гол став особливою миттю, але я розумію, що це лише один крок на моєму шляху. У футболі все відбувається швидко, тож не варто зациклюватися на одній грі. Я просто хочу й далі вдосконалюватися, наполегливо працювати щодня та допомагати команді, коли випадає така нагода. Очікування – це частина футболу, але я сприймаю їх як мотивацію, а не як тиск.

– За кілька тижнів у твоїй кар’єрі сталося більше, ніж у декого за кілька сезонів: професійний контракт, дебют, перший гол. Що допомагає залишатися спокійним і не дозволяти успіху закрутити голову?

– Гадаю, найважливіше – пам’ятати, що це лише початок. Я справді пишаюся своїми досягненнями, але знаю, що мені ще багато чому треба навчитися і в чому вдосконалюватися. Моя родина, тренери та партнери по команді допомагають мені зберігати рівновагу, а я намагаюся зосередитися на наступному тренуванні чи грі, замість того щоб надмірно перейматися тим, що вже минуло.

– Який найбільший урок ти засвоїв після переходу з академії до першої команди? Що найбільше здивувало у професійному футболі?

– Мабуть, це швидкість, з якою все відбувається на рівні першої команди. Інтенсивність, прийняття рішень і фізичний аспект гри – усе це зовсім інший рівень. Я зрозумів, що потрібно постійно бути максимально зосередженим і що дрібниці справді мають значення. Також я усвідомив, наскільки важливо демонструвати стабільність щодня, а не лише під час матчів.

"Я просто хочу розвивати власний стиль і стати найкращим гравцем, яким тільки можу бути"

– Уболівальники порівнюють твій стиль із фінтами Зінедіна Зідана та дриблінгом Ліонеля Мессі. Наскільки комфортно почуватися, коли такі порівняння звучать уже на початку кар’єри?

– Звісно, це величезний комплімент – коли тебе згадують поруч із такими гравцями, але я не надто переймаюся порівняннями. Зідан і Мессі – одні з найвидатніших футболістів в історії, тож я розумію, що мені ще багато чого треба досягти. Я просто хочу розвивати власний стиль і стати найкращим гравцем, яким тільки можу бути.

– "Рулетка" Зідана – це справді твій улюблений фінт? Чи є якийсь інший елемент гри, який приносить тобі найбільше задоволення?

– "Рулетка" – безумовно, один із моїх улюблених технічних прийомів, особливо коли вдається застосувати його в грі, щоб відірватися від захисника. Та, мабуть, ще більше задоволення я отримую, коли створюю щось для команди: чи то обігрую суперника, чи віддаю вирішальний пас, чи організовую гольовий момент. Як гравець із "десяткою" на спині, я люблю впливати на гру в атаці.

– А хто сьогодні є твоїм футбольним кумиром? Не лише за рівнем гри, а й за характером, професіоналізмом і тим шляхом, який він пройшов.

– Зідан завжди був для мене взірцем завдяки своїй манері гри та спокою під час роботи з м’ячем. Але я також ціную гравців, які власною працею досягли вершин і залишалися професіоналами протягом усієї кар’єри. Для мене важливо звертати увагу не лише на те, що гравець демонструє на полі.

"Я все ще відкритий до можливості представляти Польщу – я не зачинив перед ними двері"

– Ти мав можливість представляти різні збірні. Коли вперше зрозумів, що хочеш грати саме за Україну?

– З віком я почав усвідомлювати, наскільки важливим для мене є моє українське коріння. Моя мама – українка, тож цей зв’язок завжди був присутній у моєму житті завдяки родині. Коли з’явилася нагода представляти Україну, я відчув, що справді прагну цього і що це стане для мене приводом для гордості.

– Відомо, що ти також був у сфері інтересів Польщі й навіть потрапляв до заявки юнацької збірної. Наскільки складним був цей вибір для тебе особисто?

– Це було непросте рішення, адже Польща також відіграє важливу роль у моєму житті, і я ставлюся до цієї країни з великою повагою. У мене є досвід, пов’язаний із Польщею, і я вдячний за нього. Однак, коли з’явилася можливість представляти Україну, я відчув, що це правильний вибір особисто для мене і справа, якій я справді хотів би присвятити себе. Водночас я залишаюся відкритим до того, щоб представляти обидві країни.

– Чи правда, що саме УАФ проявила найбільшу наполегливість у боротьбі за тебе і це стало одним із вирішальних факторів?

– Вони, безумовно, виявили великий інтерес і дали мені відчути, що я їм потрібен, а це було важливо. Але я б не сказав, що справа була лише в наполегливості. Більше важила сама можливість і те, що я відчував, представляючи Україну. Ухваливши рішення, я почувався впевнено й хотів віддати всі сили команді.

– Наскільки на твій вибір вплинули мама й тато? Чи вони повністю залишили це рішення за тобою?

– Мої батьки мене дуже підтримували, і ми, звісно, обговорювали це, але вони ніколи не змушували мене ухвалювати рішення. Вони хотіли, щоб я обрав те, що вважав правильним для себе та своєї кар’єри. Зрештою, це було моє рішення, але завдяки їхній підтримці зробити його було набагато легше.

– Вийшло так, що ти був у полі зору польської збірної U-18, а згодом поїхав із Україною на Євро U-19. Наскільки на твоє рішення вплинуло те, що Польща не кваліфікувалася на турнір? Чи цей фактор мав вагу?

– Це було частиною ситуації, але я б не сказав, що це стало головною причиною мого рішення. Звісно, участь у чемпіонаті Європи – це чудова нагода, те, що хочеться відчути кожному молодому гравцеві. Проте моє рішення виступати за Україну стосувалося не лише одного турніру. Йшлося про мій зв’язок із цією країною та про те, де саме я хотів грати на міжнародному рівні. Як я вже казав, я все ще відкритий до можливості представляти Польщу – я не зачинив перед ними двері. Час покаже.

– Все ж таки, якби Польща також грала на Євро U-19, твій вибір міг би бути іншим?

– Важко сказати напевно, адже мені довелося приймати рішення, виходячи з тогочасної ситуації. Можливість зіграти на чемпіонаті Європи, безумовно, відіграла важливу роль, але я не думаю, що обрав Україну лише через те, що Польща не пройшла кваліфікацію. У мене вже склався міцний зв’язок із Україною, і я відчував, що це правильний вибір для мене.

– Які спогади залишилися від чемпіонату Європи в Уельсі? Що найбільше запам’яталося – на полі й поза ним?

– Увесь цей досвід був справді особливим, адже ти граєш проти одних із найкращих молодих футболістів Європи та представляєш свою країну. Звісно, найбільше запам’ятовуються самі матчі й атмосфера на полі, але й щоденне перебування в команді стало чудовим досвідом. Це була нагода повчитися в тренерів і партнерів по команді, а також зрозуміти, що таке міжнародний футбол.

– Асист у матчі проти Хорватії – поки що найемоційніший момент у футболці збірної України?

– Безумовно. Це був справді особливий момент для мене, адже гра була важливою, і можливість безпосередньо долучитися до взяття воріт у складі збірної України мала велике значення. Коли граєш за свою країну, такі моменти відчуваються інакше, адже ти представляєш не лише себе. Сподіваюся, у майбутньому на мене чекає ще чимало таких особливих моментів.

– На трибунах було багато українських прапорів, банерів, підтримки. Наскільки це відчувалося безпосередньо на полі?

– Ти неодмінно це відчуваєш. Коли виходиш на поле, бачиш українські прапори й чуєш підтримку – це додає додаткової мотивації. Ти представляєш країну, тому усвідомлення того, що люди подолали шлях, аби підтримати тебе, робить усе це ще більш особливим. Це дає додатковий імпульс, особливо у складні моменти гри.

– Після Євро ти відчув, що українські вболівальники вже сприймають тебе як свого, попри те, що ти народився й виріс за межами України?

– Так, безумовно. Це для мене дуже багато значить. Я народився і виріс в Англії, але Україна – це велика частина того, хто я є, через мою родину та походження. Відчувати, що українці приймають мене і бачать у мені свого – це те, чим я справді пишаюся.

"Для мене ж мова – це щось складне через моє родинне походження та середовище, в якому я виріс"

– Ти вже побував в Україні під час повномасштабної війни, побачив, як живуть люди й до чого вже звикли твої рідні. Що найбільше тебе тоді вразило?

– Ймовірно, спостерігаючи, як звичайні люди намагаються продовжувати своє життя, незважаючи на все, що відбувається. Люди все ще працюють, ходять до школи, підтримують футбол і намагаються насолоджуватися часом із сім’єю, навіть попри те, що йде війна. Це змушує цінувати речі, які іноді можна сприймати як належне.

– Чи змінила ця поїздка твоє ставлення до України і до відповідальності представляти її на міжнародній арені?

– Так, безумовно. Раніше я розумів, що означає представляти Україну, але бути там і бачити все на власні очі робить це набагато реальнішим. Коли я зараз надягаю футболку України, я ще більше розумію, наскільки це важливо для людей. Це відповідальність, якою я дуже пишаюся.

– Після всього, що ти побачив в Україні, чи замислювався над тим, щоб повністю відмовитися від російської мови?

– Я розумію, чому люди так сильно ставляться до мови, особливо через все, що пережила Україна. Для мене ж мова – це щось складне через моє родинне походження та середовище, в якому я виріс. Найважливіше для мене – підтримувати Україну, поважати українську культуру і пишатися тим, що представляю Україну.

"Я хочу, щоб мене пам’ятали за мій футбол, мої голи та виступи, але також як за людину, яка тяжко працювала і ніколи не переставала намагатися ставати кращою"

– Наскільки відрізняється англійський футбол від того, що ти побачив у матчах за юнацьку збірну України?

– Мабуть, найбільша різниця в інтенсивності та фізичності. В Англії гра може бути дуже швидкою з першої хвилини, і там багато пресингу та переходів. Міжнародний футбол трохи інший, бо команди проводять менше часу разом, тому може бути більше тактичних варіацій. Гра в обох форматах допомогла мені розвиватися як гравцеві.

– Останнім часом з’являлися розмови про інтерес з боку Арсенала. Наскільки звертаєш увагу на такі чутки? Це додає мотивації чи, навпаки, намагаєшся повністю від них відгородитися?

– Звичайно, приємно чути, що великі клуби можуть цікавитись тобою, але я намагаюся не зациклюватися на чутках. Моє завдання – показувати себе на полі, покращуватися щодня і продовжувати розвиватися. Якщо щось має статися в майбутньому, воно станеться. Зараз я зосереджений на тому, щоб стати найкращим гравцем, яким можу бути.

– Які головні цілі ставиш перед собою цього сезону – і в Пітерборо, і в молодіжній збірній України?

– У Пітерборо я хочу закріпитися більш стабільно, отримувати якомога більше ігрового часу та приносити користь голами та результативними передачами. Я також хочу продовжувати покращуватися фізично та тактично. З Україною я хочу допомогти команді досягти чогось особливого та продовжувати доводити, що можу проявляти себе на міжнародному рівні.

– Якщо через п’ять років українські вболівальники говоритимуть про Патріка Сикута, що б ти найбільше хотів почути про себе?

– Я б хотів, щоб вони сказали, що я завжди віддавав усе для команди і що я з гордістю представляв Україну. Звісно, я хочу, щоб мене пам’ятали за мій футбол, мої голи та виступи, але також як за людину, яка тяжко працювала і ніколи не переставала намагатися ставати кращою.

– Яка твоя найбільша футбольна мрія? Не обов’язково називати клуб – можливо, це певний турнір, трофей чи момент, який ти хочеш пережити у своїй кар’єрі.

– Моя найбільша мрія – грати на найвищому можливому рівні та представляти Україну на великому турнірі. Звісно, вигравати трофеї на клубному рівні також велика амбіція. Але якби мені довелося вибирати один момент, це була б гра на великому турнірі та важливий момент для національної команди.

– Коли сьогодні дивишся на свій шлях – хлопець із Лондона, польський батько, українська мама, англійський клуб і збірна України – чи інколи сам дивуєшся, наскільки нестандартною виходить твоя футбольна історія?

– Так, іноді я про це думаю. Це унікальне поєднання культур і походження, і я справді пишаюся всім цим. Виростаючи в Лондоні та граючи у футбол в Англії, я сформувався як гравець, а моє польсько-українське сімейне походження дало мені сильний зв’язок з обома країнами. Думаю, це особлива історія, і сподіваюся, що це тільки її початок.

Фото - "Пітерборо"