Темур ПАРЦВАНИЯ: "Алиев и Милевский гуляли так же, как и остальные ребята из первой команды "Динамо", но их постоянно ловили. У Гармаша вся зарплата шла на погашение штрафов за красные"

Колишній захисник "Динамо" Темур Парцванія розповів про свій період у київському клубі.

- Розкажіть, як ви в дитинстві з Грузії потрапили в Україну, та ще й в Академію Динамо?

– Ми з батьком вирішили переїхати в Україну, коли мені було 14 років. У мене з дитинства була мрія грати за Динамо (Київ). Прикладом для мене був Каха Каладзе, який через Динамо потрапив у Мілан. Батько привіз мене на перегляд в Академію Динамо, напевно, я чимось вразив тренерський штаб, і мене залишили.

Через пів року я отримав українське громадянство і в 15 років мене викликали в збірну України U-16, яку тренував Анатолій Іванович Бузник. У 16 років я вже виступав за дубль Динамо, а через півсезону поїхав на збори з першою командою. Я це пам'ятаю, як зараз. Усе відбувалося дуже швидко.

Мій дебют на професійному рівні за Динамо-2 відбувся проти досить потужного суперника – ЦСКА. Мене тоді випустили на другий тайм.

– Розкажіть, з ким із відомих у майбутньому гравців ви починали грати в Динамо, хто був вашим другом?

– У дублі в нас була серйозна команда. Там грали Ярмоленко, Зозуля, Кравець, Гармаш, Кирило Петров, Коркішко, Морозюк, Олійник. Ми йшли на другому місці в Першій лізі. Іноді до нас із першої команди опускали Алієва і Мілевського, коли вони після травм набирали форму.

Я найбільше спілкувався з хлопцями 90-го року народження, з тим же Дмитром Єрьоменком. Також у другій команді Динамо тоді грав грузин Давіт Імедашвілі. У нас був дуже дружний колектив. Ми завжди йшли гуляти компанією 6-8 осіб.

– Чи були веселі випадки під час загулів: бійки або коли Суркісу доповідали?

– Ні, ми не гуляли на такому рівні – що п'яні ходили. Ми могли сходити в кіно, ресторан, кафе. На дискотеки теж ходили, але завжди знали міру і ніколи не попадалися. П'яними на базу ми ніколи не приходили.

– Тобто, як Мілевський і Алієв, не відривалися?

– Ні, у них був інший рівень. Думаю, Алієв і Мілевський гуляли так само, як і решта хлопців із першої команди, просто їм не щастило, і їх постійно ловили. Гуляють усі, навіть у Європі, просто їх ніхто не бачить, а Саша з Артемом попадалися.

– Якими в той час були Алієв і Мілевський?

– Вони були ще молодими, але їх уже підпускали до основи. Пам'ятаю, коли був на зборах із першою командою, Мілевський мені дуже багато підказував. Постійно підходив і показував, як правильно робити ті чи інші вправи.

– Хто був найкрутішим гравцем Динамо-2 на той час?

– Було видно одразу, що Ярмоленко має великий талант. Крім цього, він був дуже працездатним. У підсумку він досяг свого, став лідером і капітаном Динамо. Спочатку Ярмоленка не ставили в основу, але він не опускав голову, працював над собою і досяг рівня АПЛ і збірної України.

– Хто був найбільшим веселуном у Динамо?

– За гумор у нас відповідав Денис Гармаш. Якось полетіли з юнацькою збірною України U-18 на турнір до Ірландії. В аеропорту нас оглядали і Гармаш вирішив пожартувати, сказав, що у нього в рюкзаку бомба. Служба безпеки відвела його на допит, а всю команду протримали в аеропорту кілька годин. Слава Богу, обійшлося і всіх відпустили (сміється, – прим. А.П.).

Гармаш чудив постійно. Багато необов'язкових червоних карток отримував, за які штрафували. А зарплати в дублі були невеликими. Пам'ятаю, Денис три гри поспіль отримував червоні й у день зарплати отримав копійки. Уся його зарплата пішла на погашення штрафів за червоні.

– А скільки тоді гравці дубля отримували?

– Коли ми тільки потрапили в Динамо-2, то нам платили стипендію, як в Академії. Це 330 гривень. Потім додали, платили вже 500 доларів зарплату, плюс премії за перемогу – 200 доларів. Ми могли чисто за рахунок премій жити, адже майже всі гравці жили на базі, гроші особливо не витрачали. А коли вже перепідписували контракти, то в кожного були індивідуальні умови.

– Можете згадати, на що витратили першу зарплату?

– Перша моя зарплата разом із премією вийшла 900 доларів. Більшу частину грошей я віддав батькові, а на решту суми купив собі одяг.

– Хто був найбільшим модником у команді, купував брендові шмотки тощо?

– Брендові шмотки за 200-300 баксів тоді з нашого віку ніхто не міг собі дозволити. Ось Давіт Імедашвілі стильно одягався. Але в нього була вища зарплата, тому що його підписали за першу команду, а потім віддали в дубль. У день зарплати він міг собі дозволити витратити дві тисячі доларів на брендовий одяг від Louis Vuitton, Gucci, Dolce & Gabbana.

Пам'ятаю, у день зарплати він брав мене в ресторан, постійно пригощав. Я цього ніколи не забуду. Ми досі з ним тепло спілкуємося. Він працює у Федерації футболу Грузії, відповідає за команду U-19.