Григорій СУРКІС: “У НИНІШНІЙ ЗБІРНІЙ БІЛЬШІСТЬ ГРАВЦІВ СЕБЕ ВИЧЕРПАЛА”

   Незважаючи на невтішний (м‘яко кажучи) для всіх нас результат матчу в Дортмунді, президент ФФУ Григорій Суркіс по гарячих слідах згодився прокоментувати події як на полі “Вестфаленштадіону”, так і за його межами. Вашій увазі пропонується імпровізована прес-конференція Григорія СУРКІСА в аеропорту Дортмунда.
   МАТЧ-ВІДПОВІДЬ з Німеччиною черговий раз продемонстрував, що в нинішній нашій збірній більшість гравців себе вичерпала. І не тому, що вони не хочуть грати в сучасний футбол, а тому, що не можуть. Я хотів би підкреслити, що наша внутрішня першість в тому вигляді, в якому вона нині існує, не дає нам приводу з оптимізмом дивитися в майбутнє. Найближчим часом не з‘являться конкурентоспроможні команди, котрі зможуть виховати гравців для національної збірної. Нині можна говорити про помилки окремих гравців української збірної, про відсутність волі деяких футболістів, про те, що дехто з гравців признається, що коли він виходить сам на сам з воротарем, у нього тремтять коліна. Мені не зрозуміло, як у професіонала, котрий заробляє на хліб футболом, можуть тремтіти коліна, коли він виходить один на один з голкіпером. Це питання до психології, до інтелекту, до тренерів, які готують цих гравців. Словом, настав період, коли ми, відзначаючи десятиріччя українського футболу, маємо тверезо оцінити силу національного чемпіонату, футболістів, котрі захищають честь національної збірної і спитати себе: а чи можна, не заклавши фундаменту, а це, в першу чергу, дитячо-юнацький футбол, досягти успіхів на національному рівні? До речі, німецькі функціонери також стурбовані станом справ у своєму футболі, тому за тією збірною, котра в матчах з нашою командою була представлена далеко не найкращим своїм складом, вони не бачать наступного покоління, котре підсилило б гру бундестіма. Німецька збірна здолала бар‘єр плей-офф, але від цієї команди на чемпіонаті світу навряд чи можна чекати чогось надзвичайного. Та чи варто нині горювати й плакати? Мабуть, варто ще раз реально оцінити нинішній стан українського футболу. Між іншим, саме цим найближчим часом і займатиметься головний футбольний штаб країни. Я думаю, що концепція, яка була прийнята на конгресі ФФУ в серпні минулого року, яка передбачає фундаментальні основи розвитку дитячо-юнацького футболу, правильна. Дехто може негативно ставитись до запровадження уроку футболу в школі і створення дитячо-юнацької футбольної ліги, Молодіжного футбольного союзу і відновлення змагань на призи “Шкіряного м‘яча”. Але все це разом і має дати можливість виявити талановитих молодих футболістів, котрі, крім усього іншого, ще й антропометрично відповідали б рівню амбіцій вболівальників, фахівців, функціонерів, журналістів.
   За великим рахунком, футболісти національної збірної України поступались німецькій команді не лише характером, силою волі чи майстерності, але й антропометричними показниками. При всьому бажанні не може нині невеличкий Зубов нарівні боротися з Гаманном та іншими гравцями німецької збірної, котрі, за фізичними кондиціями, явно переважають його.
   Але ми вже відіграли другий тайм нашого протистояння з німецькою командою, і маємо констатувати, що третя спроба пройти бар‘єр плей-офф для нас виявилась невдалою. Однак не всі збірні, в тому числі й провідні, можуть похизуватись і таким результатом. Приміром, збірна Голландії взагалі посіла в своїй групі тільки третю сходинку. Але ж в середньому клас голландців набагато вищий за майстерність наших футболістів. Як кажуть, дорогу осилить той, хто по ній іде.
   На мій погляд, нині не варто виставляти негативні оцінки всьому відбірковому циклу, адже були матчі, проведені на високому рівні. Тому необхідно, без емоцій, зробити правильні висновки. Буквально до повторного матчу з німцями наша збірна давала нам привід для оптимізму. З усіх боків було чути: “Ми зможемо, ми повинні”! Але ж саме так думали й наші суперники. Але ми знаємо, що провідні футболісти збірної Німеччини грають в найсильніших європейських чемпіонатах. До того ж, істерія, котра охопила німецьку націю в переддень плей-офф, показала, що німці не уявляють себе за бортом чемпіонату світу. І цим все сказано. На завданні, будь-що поїхати на чемпіонат світу, були сконцентровані зусилля не лише гравців, менеджерів, функціонерів. На досягнення цієї мети були спрямовані зусилля всієї нації. А ажіотаж, який був роздмуханий навколо матчу, багато в чому й визначив футбольну агресію німецьких гравців на полі. Я вітаю такий футбол, який продемонструвала німецька машина. Щоправда, успіху збірна Німеччини змогла досягти, завдячуючи й численним помилкам нашої команди. Такі помилки не можна пробачити команді, яка претендує на щось серйозне. Мені б не хотілось називати конкретні прізвища наших гравців, але не можуть футболісти, які виступають за збірну своєї країни, припускатись незрозумілих дитячих помилок. Тим більше, що в Києві наші хлопці діяли так, що німці на перших хвилинах не знали, куди їм бігти. І при цьому не цурались вибивати м`яча на трибуни. Гравці нашої оборони, які понюхали пороху великих баталій, мають приймати рішення, які адекватні ситуації на полі. І не доводити до того, щоб територія у своєму штрафному майданчику перетворювалась в прохідний двір.
   Але все-таки ми маємо зробити нелегкі висновки, які стосуватимуться, в першу чергу, тренерського штабу нашої збірної. Нелегкими ці висновки будуть ще й тому, що окремим гравцям національної збірної доведеться подякувати й побажати успіху у грі на іншому рівні. Словом, передбачається клопітка робота, і я думаю, що через місяць на позачерговому конгресі ФФУ ми відверто й відкрито скажемо, що відбувається в нашому футбольному господарстві. Мені б нині не хотілося стисло зупинятися, зокрема, на матчах національного чемпіонату, але ми дамо бій і тренерам, і президентам клубів, котрі вважають, що головне їхнє завдання — здобувати очки в чемпіонаті, ігноруючи при цьому принципи чесної гри. У нас в чемпіонаті не буде договірних матчів, в яких команди будуть грати за принципом “три в три”, або судді будуть комусь допомагати. Я обіцяю, що принаймні до того, доки не закінчаться мої повноваження президента ФФУ та розширений виконком Федерації футболу буде володіти відповідними повноваженнями, негативні моменти в нашому футболі будуть названі своїми іменами. І ті люди, котрі нині намагаються, неначе п`явки, пристосуватися до нашого футболу і пити з нього кров, нічого при цьому не віддаючи, мають бути відлучені від футболу.
   Ось такі думки по гарячих слідах навіює півторагодинний жах, який ми пережили на дортмундському стадіоні. Можна було б підібрати й більш жорсткі вислови. Я думаю, що в кожного з нас після цього матчу залишаться рубці на серці. Що ж, здається, ми цього заслужили. Як відомо, Мойсей сорок років водив свій народ за собою пустелею, щоб стати вільними. Нам же якомога швидше треба зробити наших футболістів психологічно впевненими, щоб у відповідальний момент вони в рамках своєї майстерності та бажання змогли сконцентрувати зусилля на досягненні позитивного результату. На жаль, нині і, мабуть, у найближчому майбутньому у них це ще не вийде.

   — Григорію Михайловичу, у вас є претензії до тренерського штабу національної команди?

   — Простіше всього звинувачувати тренерів. Так, всі ми в якомусь моменті можемо не погоджуватись із розташуванням футболістів на полі або з виходом чи невиходом у стартовому складі окремих гравців. В такому разі нам варто помінятись місцями з тренерами, взяти на себе відповідальність і одночасно бути й журналістами, й функціонерами, й тренувати команду. Але це, звичайно, неможливо. Ми всі — дорослі люди, й не один день спостерігаємо за цією чудовою грою і добре знаємо, що всі функції мають бути чітко визначені, й кожен має відповідати за свою ділянку роботи. Нині ми б захоплювались тренерським штабом збірної, якби було досягнуто результату. Але, на жаль, у нас нині немає боєздатної дружини, котра могла б поїхати на чемпіонат світу й досягти високого результату.
   Я розумію, що ми можемо говорити про те, що в тренерів не було під рукою через різні причини окремих перевірених бійців. Але давайте назвемо ці прізвища. Це хіба що Шовковський та Дмитрулін. Але ж двоє футболістів не можуть робити погоду в команді, котра хоче потрапити на чемпіонат світу, або здобувши перше місце в групі, або через матчі плей-офф. Адже та ж Німеччина відчувала серйозніші кадрові проблеми. Що ж, схоже, тренери збірної України зробили все можливе. В усякому разі так, як вони це бачать.
   Через деякий час ви дізнаєтесь прізвище тренера, який очолить тренерський штаб збірної. Його кандидатуру, можливо, розгляне виконком ФФУ. Не виключено, що це буде одним із питань позачергового конгресу, який, нагадаю, відбудеться в грудні. Словом, передбачається клопіткий аналіз. І давайте не будемо поспішати. Не хотілося б говорити необгрунтовані слова. Оцінювати роботу гравців та тренерів треба ретельно і, звичайно ж, не в аеропорту.

   — Як ви розцінюєте гру молодіжної збірної?

   — Молодіжна збірна — це особлива розмова. Це наш біль. Дуже хотілося б назвати футболістів “молодіжки”, котрі уже в наступному циклі могли б підсилити гру національної команди, ставши в одну шеренгу з перевіреними бійцями. Але, на жаль, ми таких нині не бачимо. Це і є відтворення загального стану нашого футболу. Безповоротно втрачено кілька футбольних поколінь. Втрачена й футбольна школа. І найприкріше, що ми втрачаємо тренерів. Доведеться повністю переглянути всю футбольну вертикаль. В першу чергу — управління клубним футболом. Нині ми зіткнулися з новими явищами. Футбольні клуби, як і на Заході, переходять до приватних господарів. Тепер господарі клубів намагаються керувати. Здавалось би, зрозуміло, тому що клуб — приватна власність. Але в будь-якій футбольній країні, приміром, в тій же Німеччині, є певні критерії відбору тренерів, програм, за якими збираються готувати футболістів. Бо якщо мова йде про честь країни, то дрібниць бути не може.
   Рік у нас пішов на те, щоб зрушити з мертвої позначки розвиток футболу в країні. Бо не піднявши масового футболу, який, крім усього іншого, має ще й яскраво виражену соціальну значимість, не доводиться всерйоз розраховувати на успіхи різноманітних збірних країни. Дуже важливо на ранньому етапі виявити талановитих хлопців, котрі змогли б в майбутньому виборювати право грати за різні збірні країни. Це — головний критерій відбору. Отже, ми на правильному шляху. Але потрібен час. Неможливо водночасся змінити всі складові українського футболу. До речі, наші російські колеги відчувають ті ж проблеми, адже при розпаді СРСР в наших країнах була втрачена масовість. Через що ми втратили можливість черпати кадри для футболу. Але ця проблема виникла не сьогодні і вирішувати її треба якомога швидше.