22 апреля 2011 15:13
1

Всеволод Романенко: "Играю бесплатно, живу на собственные сбережения"

Узимку внаслідок «революції» в Маріуполі чимало гравців переймалися в пошуках нової команди. Один з них — вихованець «Динамо» й екс-воротар «Таврії», «Закарпаття», «Оболоні», «Волині», «Карпат» та «Іллічівця» — опинився в скромному «Прикарпатті», яке радше не живе, а животіє внизу турнірної таблиці першої ліги…


«Іллічівець» став дочірньою командою донецького «Шахтаря»

— Всеволоде, взимку ви залишили «Іллічівець» за «взаємною домовленістю сторін». Вам дали зрозуміти, що не розраховують на вас?

— Усе просто: в команді змінилося керівництво — «Іллічівець» став дочірньою командою донецького «Шахтаря», і всім не донецьким дали зрозуміти, що вони клубу не потрібні, та розірвали контракти.

— Залишитися й конкурувати з Шустом бажання не було?

— У тій ситуації залишатися не було жодного сенсу, бо я не донецький, і жодної конкуренції не було б — просто грав би Шуст, та й по всьому.

— Після того, як отримали статус вільного агента, намагалися працевлаштуватися в прем’єр-лізі?

— Звичайно, але в моєму віці працевлаштуватися в Україні доситьскладно (Всеволоду весною виповнилося 34 роки — Прим.авт.). Окрім Кварцяного, в нас усі керівники дивляться в паспорт: спочатку з’ясовують, скільки тобі років, а вже потім — який ти футболіст.

— То, може, варто було їхати до Кварцяного?
— А я їздив! Там була певна домовленість, згідно з якою Віталій Кварцяний хотів продати Іссу Ндоє і взяти на його місце мене. Однак у нього не вийшло продати сенегальця, тому, маючи в складі Неділька та Ндоє, брати ще й Романеска сенсу не було.

— А послугами агента ви не користуєтеся?

— Ні.

— Усі ми розуміємо, де нині перебуває «Прикарпаття»… Ви опинилися в цьому клубі від відчаю й безвиході?

— Ні, це не крок відчаю. Просто втратити півроку в моєму віці поза футболом — дороге задоволення. Мені запропонували два місяці дограти чемпіонат у «Прикарпатті», і я погодився.

— На яких умовах граєте в «Прикарпатті»: контракт чи усна домовленість про отримання ігрової практики?

— Контракт, звісно, є, адже без нього я не мав би права грати. Він діє до закінчення нинішнього чемпіонату.

— Вам хоч зарплатню платять? На неї можна жити?

— Тут питання не в грошах, а в любові до футболу. Скажімо так: я граю тут безкоштовно. Живу на свої гроші.

 

— Невже не знайшлося кращого варіанту навіть у першій лізі? Як ви можете це пояснити?
— А я й не шукав команду першої ліги. Якщо ви помітили, я підписав контракт із «Прикарпаттям» аж 29 березня. Тож  я обирав між тим, сидіти вдома чи грати у футбол. Обрав, звісно ж, друге.

 

Стояло питання про завершення кар’єри


— Мабуть, згадуючи прізвище «Романенко», кожен одразу згадає ваш матч у Києві проти «Динамо»… (славнозвісні 9:0 на користь киян). Чи довго оговтуватися після такого?

— Психологічний тиск відчувався від цифри «9». Аналізуючи ту гру, я вже неодноразово говорив про це, мені всі м’ячі забивали максимум з 7-10 метрів. У тій грі провалилася вся команда. А футбол — не індивідуальний вид спорту. Психологічно важко, не буду приховувати, але після тієї гри ми з рахунком 3:0 обіграли донецький «Металург»…

— Гадаєте, той матч не знаходить своє відображення на вашій кар’єрі нині? Коли ви не змогли працевлаштуватися в прем’єр-лізі?

— Гадаю, що — ні. Проблема суто в моєму віці.

— Що на той час упродовж  сезону відбувалося з захистом «Іллічівця»?

— А що відбувається з ним нині?

— Це мало би бути наступним питанням. Порівняєте?

— Що там порівнювати? Команда пропустила 13 м’ячів в останніх п’яти матчах…

— Продовжуєте вболівати за маріупольців?

— Чесно?

— Було б непогано.

— Ні. Я знаю всю ситуацію зсередини, чому клуб так некрасиво повівся з футболістами, розірвавши з ними контракти, але озвучувати це не хотів би.

— 2002-го ви півроку провели в складі Івано-Франківського тоді ще «Спартака». Використали старі знайомства для повернення сюди?

— Ні, і фактор знайомого вже міста теж не враховував. На той час навіть президентом клубу був не Ревуцький, а Попадюк. Із тієї команди залишилися лише масажист і  лікар.

— Знаєте, і все одно тяжко усвідомити ось цей контраст: із прем’єр-ліги знаний усім голкіпер йде в першу лігу, в склад її аутсайдера, який дедалі  ближчим стає до ліги другої… У голові не вкладається!

— Я розумію, але краще брати участь у тренувальному процесі та грати, аніж лежати на дивані. Ось цей контраст легше усвідомити. Переді мною взагалі стояло таке питання: або я завершую кар’єру і йду працювати кудись тренером, або продовжую грати неважливо де: в Україні, Іспанії чи Азербайджані тощо...  Ще хочу грати, тому поїхав у Івано-Франківськ.

— Улітку знову намагатиметеся працевлаштуватися в прем’єр-лізі?

— Хотілося би залишитися в Україні, але я розумію, що це  складно, враховуючи мій вік.

У «Прикарпатті» востаннє давали зарплатню торік у серпні

— Іншому голкіперу команди, Івану Локатиру, 36 років. Знайшли спільну мову з конкурентом?

— Жодних непорозумінь між нами немає. У нас із ним добрі дружні стосунки. Ніхто нікому голку в бутси не підкладає.

— У вашому житті було чимало тренерів. Нинішній, Микола Пристай, зміг би працювати, скажімо, в прем’єр-лізі?

— Це дві різні сходинки: команда першої ліги без грошей та команда найвищого ешелону, де у всіх клубів все більш-менш налагоджено: і матеріально-фінансова база, і умови для тренувань, побутові моменти тощо. Я знаю, що Пристай ніколи не працював у вищолігових клубах. Помітно, що він — фахівець освічений, мислячий, зі знанням своєї справи. Але в нього немає важелів управління командою. Тому що, м’яко кажучи, нині в клубі — бардак. Пристай і людина хороша, до слова, але…

— Що кажуть футбольні люди Івано-Франківська? Хто є першоджерелом цього безладу?

— Я лише знаю, що всі проблеми клубу — у відсутності фінансування. За моєю інформацією, футболісти востаннє отримували зарплатню торік у серпні. Ніхто вже й не говорить тут про якісь преміальні чи ще щось. Команда є некерованою, тому що ніхто не може ні покарати, ні заохотити. Якщо чесно, то тут узагалі ніхто нічого не може зробити, тренер у тому числі. Я не володію інформацією, хто саме дає гроші їмна виїзні матчі, на проживання в готелях й усе таке. Але немає грошей — немає й результатів.

— Уперше ви опинилися в заявці на матч у новому клубі в грі проти «Геліоса» (0:2). Яке враження склалося від гри партнерів?

— Ну….. кх… помітно, що рівень не той, не прем’єр-ліги. Але хлопці стараються показувати все, на що спроможні, граючи на голому ентузіазмі.

— А як вам перша ліга?

— (Після тривалої паузи)… Головна проблема першої ліги — відсутність нормальних полів. Усі наче хочуть грати у футбол, а найелементарнішого — немає.

— Тепер ви вже зіграли два матчі: проти «Ниви» та «Динамо-2», програвши обидва матчі з однаковим рахунком — 0:1. В якій формі нині перебуваєте?

— Я вже місяць тренуюся — в якій не якій, але в команді майстрів. Форму набираю. Вона ще не оптимальна, але почуваюся  добре.

— Матч проти «Динамо» був для вас особливим, з огляду на те, що вихованцем саме динамівської структури ви є?

— Особливим він для мене не був. Просто я зустрів чимало своїх старих знайомих, котрі знають, що таке «Прикарпаття» і на якому місці воно перебуває. Після довгих років виступів у прем’єр-лізі побачити мене в «Прикарпатті» було для них дивним, як і той факт, що я не зміг працевлаштуватися в якійсь  соліднішій команді…

Анатолій ВОЛКОВ, «УФ».

А казали що коломойській команду взяв!!!