5 апреля 2011 21:07
2

Евгений НОВАК: "В УПЛ выступали бы достойно"

Євген Новак уже далеко не перший рік – у таборі київського «Динамо». Він пройшов крізь усі вікові категорії академії, потім перебував у «Динамо-3», згодом відіграв понад півсотні матчів за «Динамо-2», де тепер трудиться в статусі капітана команди. Новаку залишився лише один, можливо, найскладніший крок – опинитися та закріпитися у першій команді. Сам Євген розповів нам, що розраховує вирушити на літні збори вже з командою Юрія Сьоміна...

– Та розпочнемо з самого початку. Де і як ти починав свій шлях у грі мільйонів?

– Родом я не з Києва, а з Черкаської області, там і починав. Одинадцятирічним приїхав у Київ до академії, Лисенко Олександр Олександрович нас тут тренував. Ось так 12 років я вже мешкаю в столиці.

– А як так склалося, що тебе помітили?

– Це заслуга мого тренера, з яким я працював. Він мене привіз на оглядини, де той же Лисенко дивився і, мабуть, саме він вирішив мене залишити у футбольній школі «Динамо».

– Як жилося у Києві?

– Мені орендували квартиру, батьки приїжджали – все, як і в більшості хлопців. Потім уже було сформовано спец-клас в академії, і ми мешкали всі разом. Я застав ще стару базу, ту, на Нивках. Там тренувалися, ще не було цього комплексу, а потім за кілька років переїхали тренуватися на цю базу.

– А батьки з футболом чи просто зі спортом пов’язані?

– Ні, абсолютно.

– У дитячих та юнацьких командах ти перетинався з кимось, хто нині на високому рівні грає?

– Пам’ятаю, Кравець бігав, Зозуля з Ярмоленком, Кичак, який нині повернувся до «Динамо-2»...

– Коли ти вперше почав з’являтися на професійному рівні?

– Я пройшов традиційний шлях. Одразу після академії потрапив до «Динамо-3», яке ще тоді існувало, дебютував 2007 року, потім – «Динамо-2».

– Ось ти вже зіграв майже 70 матчів за «Динамо-2», тепер ти «ветеран», капітан, команди, але наразі тобі ще не щастить потрапити до першої команди. Чи викликався ти вже до основи, тренувався в ній? Яким вбачаєш подальший прогрес?

– Я дуже сподіваюся, що влітку поїду з першою командою на збори. Взагалі була така домовленість, що я, Парцванія та Рибалка мусили їхати з основою на зимові зборі, але там щось не склалося. Нас відправили до Санкт-Петербурга грати на Кубок Співдружності, тож до першої команди ми ще так і не доїхали. «Динамо-2» для того й існує, втім, щоб футболістів до основи доводити.

– Поділися враженнями від Кубка Співдружності.

– Хороший футбол продемонстрували, десь трохи не вистачило досвіду. Врахуйте, що там грали призери чемпіонатів своїх країн, нехай і не дуже футбольних, але в них досвіду побільше було. Хоча б той «Шахтар» із Білорусі, дуже серйозний колектив. Вважаю, ми виступили гідно.

– Одного разу ти викликався у молодіжну збірну U-21...

— Я викликався туди двічі, але на полі з’явився справді одного разу. Спочатку Яковенко викликав мене на товариський матч із сербами, я вийшов у заключній частині поєдинку. Недавно також отримав виклик, але, на жаль, був не зовсім здоровий після ушкодження, тому проти Швейцарії на поле так і вийшов.

– Надія поїхати на чемпіонат Європи у Данії ще живе?

– Ну це не дуже від мене і залежить. Я робитиму все для цього, а тренерському штабу – вирішувати. Власне, у цієї молодіжки вже сформовано кістяк команди.

– На домашні матчі «Динамо-2» збираються, скажімо прямо, мало глядачів. Натомість на гостьових поєдинках аудиторія більша. Згадай, за якої максимальної кількості глядачів тобі доводилося виходити на поле?

– Так, на гостьові матчі чимало народу збирається. Все-таки ми – «Динамо», хоч як крути. Хоча ми й не перша команда. Ось варто лише згадати візит до Чернівців, де грали з «Буковиною» минулого тижня. На стадіоні там ледь не аншлаг був, тисяч дев’ять, мабуть. Стільки ж людей зібралося й під час гостьового матчу молодіжної збірної проти Сербії.

– А який був найсильніший твій опонент, проти якого ти виходив на поле?

– Тут відразу на думку спадає товариська гра цієї зими проти першої команди.

– Ти – футболіст універсальний. Граєш на будь-якій позиції у захисті, виходив кілька разів у опорну зону півзахисником... Де найбільш комфортно грати?

– Так, узагалі я за амплуа – центральний захисник, але в грі з «Олександрією» вийшов на лівому фланзі. Для мене це не є принциповим – де тренер скаже, там я і буду бігати. Хоча саме у центрі мені все-таки зручніше.

– Рік тому з’явилася у ЗМІ інформація, що тобою пітерський «Зеніт» зацікавився...

– Було таке. Після торішнього Кубка Співдружності підходили до мене представники «Зеніту», я їм відповів, що про це нехай розмовляють з моїм агентом. Герман Ткаченко тоді на турнірі був, Костянтин Нестеренко. Проте далі розмов справа не пішла.

– Андрій П’ятов у одному інтерв’ю сказав, що він не дуже-то й любить просто дивитися футбол по телебаченню. У нього футболу вдосталь у житті, тому проглядає він лише непересічні матчі. Ти як ставишся до перегляду?

– Ну я точно не Андрій П’ятов (сміється). Люблю подивитися європейські чемпіонати, особливо – Англію. «Арсенал» лондонський подобається, «Мілан» також.

– На «Емірейтс» чи «Сан-Сіро» не бував?

– Ні, не доводилося, на жаль. Я взагалі й у Києві на стадіон глядачем не часто ходжу. На «Динамо» не завжди є можливість сходити – буває, що в нас того часу матч у іншому місті.

– Чому, на твою думку, так важко дається перехід молодим футболістам із юнацького, молодіжного футболу до великого? Чому багато хто з них не може подолати цей бар’єр?

– У молодіжному футболі є серйозна відмінність – там ти граєш проти своїх однолітків, а тут уже відразу зрілі та досвідчені чоловіки. Тут особливо важко з фізичного боку – більше боротьби, яку треба вести на рівних. Швидкості зовсім інші також. Ось я сам по собі згадую, коли лише починав за «Динамо-3» у другій лізі, 17 років мені тоді було. Тому, до речі, якщо вибирати, краще грати за «Динамо-2», аніж за молодіжний склад, бо у турнірі дублерів грають футболісти юні зовсім, а тут уже йде справжня боротьба.

– А якщо пофантазувати й уявити, що «Динамо-2» вийшло до прем’єр-ліги. На твою думку, як би ви там грали?! Могли б гідно боротися за виживання?

– Безумовно, цілком могли б. Динамівська школа! Яка може бути кращою? Інша річ, що десь досвіду могло б не вистачити. Однозначно треба було б кілька старших гравців узяти на підсилення, дуже вже у нас склад молодий.

– Коли все-таки є вільний час, як його проводиш, які улюблені місця у Києві?

– У кінотеатр навідуюсь, у «Блокбастер» на Петрівці, з друзями кудись можемо сходити. Люблю в боулінг пограти в «Ультрамарині».

– І на останок кілька таких питань. Який твій улюблений кінофільм?

– «Сім життів». Де Вілл Сміт у головній ролі.

– Щодо музики: які вподобання?

– R’n’B, попса. Я у музиці слухаю все, крім електро та важкого року. Такі речі не для мене.

Гліб Корнієнко, ukrfootball.in.ua

(публикуется на языке оригинала)

имхо, ему уже 22 года... вопрос про молодежку уже не актуален, как видимо и про шансы в основе дк
как по мне толковый парень. хорошее интервью. По делу отвечает на вопросы. Слушайте, а кто знает, где он именно жил в Черкасской области?