"Поставив Шовковського у ворота – він у плач". Перші тренери легенди "Динамо" – про наступника Луческу

У п’ятницю, 3 листопада, Мірча Луческу подав у відставку з посади головного тренера київського Динамо після поразки від донецького Шахтаря (0:1). Пізніше було офіційно оголошено про те, що виконувачем обов’язків наставника біло-синіх стане Олександр Шовковський, який був помічником 78-річного румунського фахівця.

СаШо вже мав досвід подібної роботи наприкінці сезону 2022/23, коли Луческу проходив лікування. Тоді під його керівництвом Динамо провело вісім матчів: шість перемог, одна нічия та одна поразка. Проте, якщо тоді Луческу постійно був на зв’язку та керував процесом через Шовковського, то зараз у легендарного ексворотаря киян є шанс проявити власний тренерський хист та втілити свої ідеї в життя.

А ось за Шовковського як футболіста говорять цифри: 31 трофей (14 чемпіонств, 11 Кубків та шість Суперкубків України), 633 гри за Динамо, 317 матчів на «нуль», 92 поєдинки за збірну України (46 сухих).

Що стосується тренерської кар’єри СаШо, то розпочиналось все у 2018 році з роботи в штабі Андрія Шевченка у збірній України, разом з якою дійшов до ¼ фіналу Євро-2020. Пізніше 48-й річний гравець працюватиме разом з Олександром Петраковим, після чого повернеться до Динамо в новому амплуа. А як стартувала гравецька кар’єра «Вічно першого»?

Про це в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповіли перші тренери Шовковського – Анатолій Миколайович Крощенко та Григорій Сергійович Матієнко.

Матієнко: Він був моїм сусідом по двору. Шовковський до мене прийшов, коли я організував клуб при місцевому ЖЕКу, який мав назву Чайка. Тоді йому було шість років, він ще не ходив у школу. Виходить, що у 1982-му році Саша прийшов до мене на набір.

Коли я набрав 1975-й рік, то в Динамо працював тренером Олександр Федорович Чубаров, з яким ми разом грали за Більшовик. Він запропонував створити спецклас. Перед цим ми домовилися провести три контрольні гри: чиї діти виграють, на тій базі юних футболістів і організуємо спецклас із футболу. У першій грі моя команда перемогла, у другій була нічия, а вже в третій Чубарова запросили в Динамо на посаду адміністратора, а замість нього прийшов Крощенко. Третю гру я також виграв 2:1.

Я передав Чубарову 15 гравців, з яких 11 потрапило у спецклас до Крощенка. У підсумку чотири гравці покинули футбол, а сім успішно закінчили школу. Найвідомішими виявилися Шовковський, Федоров, Баланчук.

Що стосується першого враження, то пригадую, що він мав прізвисько «Бархатовий кіт» («оксамитовий кіт»). Дуже інтелігентний, педантичний, пунктуальний.

Крощенко: Це було десь наприкінці навчального року. Тоді тренер Динамо Чубаров передав мені свою групу. Коли Чубаров мені їх передав, то я провів тестування. Мама привела Сашу, коли той був у четвертому класі, й тестування він витримав гідно.

Матієнко: Він починав у мене польовим гравцем. Як усі діти, Сашко хотів бути нападником, забивати голи. Потім бачу, що він не біжить – у півзахист. Коли був нападником, то він мав дуже хороший удар, виконував усі штрафні удари, дуже любив забивати.

Пам’ятаю випадок, який відбувся на шкільному стадіоні, де зараз стоїть «Оболонь-Арена». Тоді пішов сильний дощ – діти побігли у школу, а ми з Крощенком знімали сітку з воріт. Я стрибаю ‒ прапорцем збиваю, Крощенко підстрибує ‒ руками знімає, а Саша підходить і отак тільки раз на носки ‒ і знімає сітку. Це він був у шостому класі. Крощенко мені: «Гриша, завтра ставимо його у ворота», а Саша відразу: «Я не буду, я не хочу». Геть не хотів ставати у ворота.

Потім вже батько йому пояснив, що якщо сказав тренер грати у воротах – ставай та грай у воротах. Слово батька для нього було законом.

Ось так Шовковський опинився у воротах. Сашко ще довго обурювався, але з часом змирився.

Крощенко: У Матієнка він грав центрального нападника. Коли попав до мене, то став у ворота. Там довга історія. Нам оплатили зал при інституті КИСИ (нині КНУБА), де був непоганий гандбольний майданчик. Я мав десь 20 хлопців, і у цьому малому залі треба було придумати, як організувати тренувальний процес. Ось я й вигадав таку річ: по колу майданчика вони били по воротах, двоє хлопців стояли у воротах. На той момент я мав двох воротарів, які були нижче захисників:) Зрозуміло, що я хотів і воротаря знайти, адже їм по 9-10 років, ще можна навчити. Усі встигли постояти на воротах парами по дві-три хвилини, коли польові гравці виконували ведіння м’яча з ударом по воротах.

І ось тоді я запримітив Сашка. Він був уже тоді високого зросту та мав дуже хорошу реакцію. Потім я дізнався, що він і у баскетбол ще грав. Також я помітив, що коли Саша ставав у ворота, то намагався не просто відбити м’яч, а саме спіймати. Крім нього, це намагалися зробити ще декілька гравців. Інші ж відбивали абияк. Думаю, що тут зіграв і досвід заняття баскетболом.

Я зрозумів, що потрібно з ним працювати індивідуально, бо з цього може щось вийти. Пройшов якийсь час, і переконався, що Сашко кращий за інших у воротах. Рівних йому не було. Сказав Саші, що хочу, аби він став воротарем. Саша – в плач, Ольга Корніївна – в плач. Я кажу: «Не переживайте, це ж не на все життя. Я більш ніж переконаний, що ви мені ще дякую скажете». Ледве їх заспокоїв ‒ причому, Сашу було простіше, бо він якось адаптувався до позиції, а ось Ольгу Корніївну, для якої ця дитина була як не знаю що…Вони його разом з Володею (чоловіком) леліяли. У підсумку я переконав Ольгу Корніївну. Та й Саша через деякий час, коли його навесні регулярно почав ставити у ворота, звик і заспокоївся. Напевно, батьки переконали його, що це вірний шлях.

Матієнко: Мама працювала в будівничому управлінні бухгалтером, а потім начальником зміни. Батько його був будівельником, допомагав будувати нам роздягальні: клав плитку, кахель. Мати до того ж була головою батьківського комітету.

Зростом він пішов у маму. Батько за мірками чоловіків десь – 178 см, а мати за мірками жінок – 178 см. Він був копія матері за поведінкою.

Крощенко: Його мати – Ольга Корніївна – була в нас головою батьківського комітету. Вона мені дуже допомагала: організація, харчування… Наприклад, у школі Ольга Корніївна організувала стабільне харчування після другого уроку. До того діти мали просто перекуси бутербродами, що батьки передали. Щодо Володі, то він завжди відвідував тренування, якщо ті були на вихідних. Вони обидва нікого, крім Саші, не знали. Був у юного Шовковського на початку складний момент про який мало хто знає.

Крощенко: Коли він вже став воротарем і почав грати першість міста за Динамо. І якось тиждень проходить, а Саша не тренуваннях не з’являється. Я ще почекав декілька днів, і пішов додому до нього. Прийшов, а мій підопічний лежить у гіпсі, а мама йому в постіль приносить їжу – повний комфорт. Я кажу: «Сашо, чому ти лежиш?», а він мені: «У мене нога болить, я не можу встати». З’ясувалося, що він отримав серйозну травму, коли йому стрибнули на стегно. Я коли побачив це діло, сказав: «Ольго Корніївно, Ви великі ножиці маєте?», вона відповіла, що має. Приносять ножиці, і я цей гіпс беру та зрізаю. Дивлюся, а у нього зелене стегно. Ольга Корніївна – в плач: «Дитина хвора, йому треба гіпс, треба ліки, компреси». Я їй відповів: «Все це ви встигнете зробити».

Мені було простіше її переконати, бо я мав аналогічну травму (синьо-зелене стегно), коли грав у Карпатах (1963-1966). Тоді нас тренував Микола Тимофійович Дементьєв, який мені сказав: «Ти не тренуєшся тепер, а пішки радіус ідеш, але 20-30 метрів повільно біжиш». Мені це допомогло, тому я цю практику застосував на Сашкові, якому сказав, щоб той завтра був на тренуванні. Він прийшов і я йому: «Твоя задача не бігати, а пройти 20 метрів швидким кроком, а 30 метрів пробігти – так три коли. Я на собі це пройшов. Ти побачиш, що тобі стане легше і через тиждень будеш в порядку». Загалом так і сталося.

Єдине – відновлення у нього відбулося швидше, ніж у мене, бо він мав ще й мотивацію потрапити у табір.

Тут Саша проявив свій чоловічий характер: «Я поїду! Допомагатиму чим зможу».

Батьки його послухалися. У таборі він займався за цією системою. У нього сила волі вже тоді була…Я дивувався: він вже через декілька днів намагався відразу повноцінно бігти. Якби ви бачили цей біг! Він біжить та плаче… Я казав, що не треба занадто захоплюватися таким, а поступово збільшувати дистанцію. У ворота тоді я його не ставив, треба було пройти відновлення. За порадою лікарів з Оболоні йому робили ще й спеціальні компреси.

Ми приїхали з табору і він вже нормально ходив. Чому я захотів, щоб він зняв цей гіпс якомога швидше? Все просто – у нього деякою мірою вже атрофувався прямий м’яз стегна. Я розумів, що якщо він ще пролежить в гіпсі кілька неділь, то потрібно буде робити операцію. Цим я батьків переконав.

Матієнко: Сашко був дуже вихований, але водночас різкий. Міг сказати прямо, що думає. Він тягнув на золоту медаль, але через поведінку йому її не дали. Щось там таке сталося…У нього був класний керівник на прізвисько «Борман», якого всі боялися. Він, як вчитель історії, казав, що можна не знати математику, але історію повинні вчити всі.

Крощенко: З того спецкласу школу закінчило з золотою медаллю три людини – Баланчук, Медвєдєв та Теодорович. До речі, останній закінчив Політехнічний інститут, пограв у Македонії трішки та перейшов на роботу в міську адміністрацію Києва.

Саша теж був кандидатом на золоту медаль, добре вчився, але математика його підкачала… Гуманітарні науки йому давалися дуже добре, він був одним з найкращих. Це заслуга й Ольги Корніївни, яка постійно там знаходилася та контролювала навчання сина.

Водночас я діяв дуже простим способом – якщо юний футболіст має погані оцінки у чверті (не тільки двійки), то в нього мізерні шанси претендувати на поїздку за кордон. Я придумав це спонтанно, але воно дуже серйозно подіяло на батьків та дітей. Враховуючи, що Саша вже полюбив своє амплуа, то він навчався дуже добре. Крім нього ще дві-три людини були в претендентах.

Матієнко: Я був на тій грі на стадіоні. Розумієте, у нього тоді була криза, він і сам розумів, що помилився. Хтось із досвідчених тренерів йому підказав: «Ти як воротар маєш пропустити свою 1000 голів. Краще їх пропустити зараз, ніж потім». У дитинстві через невдачі він дуже переживав, хоча в мене й грав нападником. Не забувайте, що «бархатовим котом» його називали не просто так. Це вже потім він став СаШо.

Матієнко: За ним такого нікого не водилося, він не потрапляв у неприємності.

Крощенко: Знаєте, про подібне я можу сказати тільки за інших…Декілька у мене було таких, але не хочу прізвища називати. Також у наших хлопців були проблеми з дівчатами, які за ними дуже бігали. Деякі були падкі на таке та здавалися під їхнім напором.

Водночас Саша дуже любив футбол та вже полюбив воротарське амплуа, тому був стійким й на провокації не піддавався:) За нього можу сказати точно, що він не мав проблем з куривом та дівчатами.

Крощенко: Крок за кроком. Я мав ще трьох воротарів, де ми відпрацьовували гру на виходах, коли у найвищій точці потрібно було цей м’яч піймати чи відбити. Всі мої воротарі були погані в цьому компоненті. Я придумав таку вправу: один воротар проти іншого на все поле. Вони знаходяться на лінії штрафного майданчику та з рук вибивають цей м’яч у протилежну сторону, де стоїть інший воротар. Голкіпер повинен за власним орієнтуванням у найвищій точці цей м’яч ловити. Якщо не ловить, чи помилився, то один воротар заганяє іншого воротаря за лицьову лінію. Таким чином відбувалося змагання між воротарями.

Поставив Сашу проти одного ‒ він того воротаря загнав за 5-7 хвилин. Потім другого – він його загнав, третього – і його загнав. Бачу, що йому вже не цікаво. Саша мав і вищий зріст, і швидкість. У мене не було іншого виходу, як проти нього ставити двох воротарів. І що ви думаєте? Він і тих двох загнав за цю лицьову лінію. Саша став дійсно повноцінним воротарем, вже не йшлося про якісь образи. Більше не хотів бути форвардом, який забиває голи, а бажав грати у воротах. Я йому пояснив, що ця позиція найвідповідальніша та найскладніша.

Матієнко: Хлопці були призовного віку, їх порозбирали по різних клубах. Саша потрапив саме в ЦСК ЗСУ. Разом з ним там опинилися ще 3-4 гравців. Деталей не знаю. Вони перейшли курс молодого бійця, а вже потім їх перевели до Динамо-2. З них усіх у Вищу лігу першими потрапив Шовковський, Ващук та Федоров.

Крощенко: Там все було зроблено таким чином, що вони в якійсь частині мали пільгові умови. Динамівці з’являлися там періодично, були присутні на присязі.

Матієнко: Як воротар, він реалізував себе повністю. Щодо Європи, то він просто патріот клубу, міста, країни, який навіть після 40 років грав у воротах Динамо. Я пам’ятаю його висловлювання: «Не бачу себе в інших командах».

Матієнко: Знаєте, він і сам не дуже любить подібне. Деякі гравці готують себе до прощального матчу, а Шовковський скромний в цьому плані. Не думаю, що він дуже хотів цього.

Матієнко: Він частенько навідується до нас. Але ось на турнір пам’яті Баланчука Шовковський не прийшов, хоча ми кликали. Він приходив на відкриття майданчика, посвяту юних футболістів – це традиція, яку я увів у Оболоні. З останніх футболістів, хто був у мене на посвяті – Баланчук. Він перший, хто пішов на фронт та буквально через три місяці війни загинув під Бахмутом.

Крощенко: Востаннє – це коли ховали Баланчука на Лісовому кладовищі (16.07). Там була не та ситуація, щоб вести якісь розмови. Я був настільки вражений цією подією, оскільки Баланчук був першим, кого Лобановський взяв у Динамо! Потім у нього щось не вийшло, поїхав у Харків, Полтаву, але в той час Сергій грав на дуже пристойному рівні. Не до розмов було…

Баланчук був розумничком: золотий медаліст, завжди на тренуваннях віддавався. Чи дружили Баланчук з Шовковським? З Баланчуком всі добре дружили, бо він багатьом давав математику списувати:)

Матієнко: Не можу так відразу пригадати якісь приклади. Пам’ятаю, що Рудаков був непоганим дитячим тренером, Лемешко очолював Металіст. Дай Боже, Шовковський стане тим яскравим прикладом. Мені приємно, що наш вихованець очолює Динамо.

Крощенко: Думаю, що тут все від Саші залежить. Зубрицький (воротар Динамо з 1944 по 1952 рр. – прим. «УФ») все життя працював головним тренером. Приклади є. Яшин, наприклад, не був старшим тренером, а ось Котрикадзе (воротар тбіліського Динамо з 1955 по 1968 рр. – прим. «УФ») був не просто тренером воротарів, а головним.

Думаю, що в Саші все вийде. Він завжди був освіченим та прагнув знань змалечку. Коли я перейшов тренером в Динамо-3, то з тієї команди трьох наприкінці сезону забрав Сабо у першу команду. Всі вони потрапили до збірної України. Я думаю, що це красномовний випадок.

Матієнко: Судячи з відгуків вживу та коментарів у інтернеті – більшість фанатів хоче бачити його на чолі Динамо. Чи може йому не вистачати жорсткості, харизми? Шовковський теж був лідером та капітаном команди, але просто спокійнішим.

Якщо Шовковський не візьме до свого штабу Костюка та Федорова – це буде помилка. Ці хлопці справжні динамівці, які добре знають цю молодь. Загалом Шовковський таку школу пройшов: злети, падіння. Зараз йому потрібен футбольний фарт, потрапити у свою струю. Переконаний, що його авторитет у команді недоторканний. Я бажаю йому удачі. Думаю, Шовковський впорається.

Крощенко: Головне, щоб він дійсно хотів цього, горів цим. Він здатний стати хорошим головним тренером, якщо буде постійно вдосконалюватися. Детальніше сказати не можу, бо не знаю в якій саме ситуації він опинився. Я не знаходжусь всередині клубу та команди. Бувають різні ситуації, тим паче, що це дуже важка та відповідальна посада. У будь-якому випадку я бажаю йому лише успіхів.