Капітан "Еспаньйола" Дардер про депресію: "У мене є все, а мої друзі по 8 годин довбають каміння, у них немає грошей, і вони щасливіші. Футбол з'їв мене"

Капітан "Еспаньйола" Серджі Дардер розповів про проблеми в області психічного здоров'я.

- Що ви відчували, коли "Еспаньол" вилетів?

- Не думаю, що я більше п'яти разів виходив кудись поїсти протягом того року. Я був у поганому стані, не хотів бачити сім'ю, друзів – нікого.

Мені не хотілося нічого робити, хтось десь щось говорить - і ти залишаєшся вдома, не виходиш. Але це було щось більше - був дуже важкий психологічно рік. Справа була в мені.

- Через щось поза футболом?

- Через футбол. У моїй голові футбол був вище сім'ї, друзів – всього. Якщо справи у футболі йшли добре, я був щасливий. Якщо ж ні...

У той рік, коли ми вилетіли, я зрозумів, який я, я прийняв те, що був неправий в цьому відношенні. Я не буду використовувати слово "депресія", тому що є люди, яким погано через неї, які хворі, але мені тоді потрібна була допомога.

Я хотів бути футболістом, хотів мати будинок, машину, сім'ю, дітей... У мене все це було, і я не був щасливий

- Тому що через футбол був занадто великий тиск?

- Занадто великий, так. І я подумав: я повинен змінитися, я не можу опинитися в ситуації, коли у мене є все, чого я коли-небудь бажав, коли я найщасливіша людина в світі, і раптом – я нещасний. А мої друзі працюють по вісім годин, довбають каміння, у них немає грошей, і вони щасливіші за мене.

Що ж зі мною не так? Близько року мама, дружина, мій агент говорили мені: "Ти неправий, не замикайся в кімнаті, йди за допомогою". І я такий: "Що? Як я піду до психолога? У мене все добре".

Мені було дуже важко прийняти цю ситуацію, але коли я це зробив, то зрозумів: у мене не було бажання що-небудь робити. Я не хотів грати або тренуватися. Всі були кращими за мене. Я відчував, що не гідний цього. Мені було 26 років, і я сказав: "У мене залишилося 10 років футболу, я хочу насолоджуватися цим часом, максимально використовувати його, а не страждати".

Тепер я можу сказати, що насолоджуюся футболом, хоча два роки тому такого не було. Перше, що я зробив, - пішов до психолога, щоб влаштувати своє життя поза футболом, щоб знову мати [хороші] відносини з дружиною, з дітьми. Я ж завжди злився.

- Така ситуація близьких теж ранить.

– Саме так. Я хотів повернути радість життя. Наприклад, у мене було погане тренування, і я не хотів ні з ким розмовляти. Вони щось говорили, а я на них огризався, мені було погано. Футбол забрав у мене занадто багато, він з'їв мене. І це приголомшило мене. Я шукав допомоги.

Я робив цю роботу сам, але психолог показував мені, як бути сприйнятливим до моєї сім'ї. Він говорив: "Попросіть дружину зробити це", "Зробіть це з ними", але я повинен був знайти спосіб, як бути сприйнятливим, як допомагати їм.

Мої стосунки з дружиною не були зруйновані. Справа була в тому, що я не розмовляв, тому замикався в своїй кімнаті. Це була моя провина, а не моя сім'я, і моя роль полягала в тому, щоб зробити нас щасливішими, і психолог допоміг мені знову стати ближче до дружини і дітей.

Коли я почав повертати собі цю частину свого життя, я зміг зайнятися розумовою роботою, більш орієнтованою на футбол. Довелося пройти шлях від психолога до ментального тренера. Це виглядає так: "Ви програли, давайте поговоримо" або "Давайте знайдемо методи, щоб впоратися з цим, щоб не втрачати концентрацію, щоб дрібниці не ставали такими важливими".

І ось де я зараз. Я молодий, мені 28 років, у мене ще є роки кар'єри, і я все ще можу вдосконалюватися, ставати краще з кожним роком.

А все було навпаки: я підписав контракт з "Ліоном" в 20 років, і з кожним сезоном моя кар'єра ставала все гірше. Я не хочу грати в третій лізі в 30 років. Я хочу грати в Лізі чемпіонів, - сказав Дардер.