Артур РУДЬКО: "Считаю, что Шовковский намного сильнее Пятова"

У вівторок, 4 жовтня, на запитання журналістів і читачів Sport.ua відповів голкіпер київського «Динамо» Артур РУДЬКО.

— Ні, досить спокійно сприймаю. Я не відчуваю тиску, впізнання на вулиці. Такого поки що немає.

— Мені за дні три-чотири до матчу сказали, що буду грати. Хвилювання було, як зазвичай перед грою. Такого, щоб зашкалювали емоції, не було.

— Ні, як перед «Олімпіком», «Зіркою». Можливо, трошки більше, більше ажіотажу, але екстраординарного запалу, щоб перегорів, не було. Намагався підійти до гри досить спокійно, без емоцій, з холодною головою. Але хвилювання, звичайно, було.

— Як і зазвичай буває — коли першу дію зробив правильно. Коли десь невдала гра — трошки складніше себе переналаштувати вже потім.

— Так, побіг, підібрав м'яч.

— Я вважаю, що абсолютно будь-який м'яч можна дістати. Головне — на якій позиції ти знаходишся, яке рішення ти приймаєш. Можливо, варто було поставити стінку в інший бік — і йому було б незручніше туди пробити. Намагався робити все правильно, але як вийшло. Добре виконав, але не вважаю, що це із розряду тих м'ячів, які не беруться.

— Міг трошки краще в деяких моментах зіграти, але цілком нормально.

— Так.

— Ні.

— Не знаю, рішення приймають тренери. Моя задача — завжди бути готовим.

— Можна і так сказати. Як воно буде — ніхто не знає. Але маю бажання грати тільки в київському «Динамо».

— Звичайно, з кожною грою, з кожною вдалою грою відчуття впевненості зростає. Головне — щоб воно не переросло у самовпевненість.

— У кожній команді, в кожного тренера так. Звичайно, якщо хтось часто помиляється — будуть робити заміни. Але я не думаю, що заміна була пов'язана саме з грою з «Наполі». Таке рішення, я мав бути готовим.

— Так.

— Підказує, часто ділиться своїм досвідом, коректує якісь моменти так само, як і тренер воротарів. Я б не сказав, що між нами є якась ворожнеча. Всі працюємо на благо однієї справи, один одного підтримуємо. Конкуренція, звичайно, присутня, і це нормально, це повинно бути. Хто сильніший, кого обирає тренер — той грає.

— Не знаю, це до нього запитання.

— Як завжди.

— Психологічно більше навантаження та тиск з боку того ж уболівальника, клубу. Хто справляється з цим — той переростає у більш класного воротаря. Хто піддається емоціям — той залишається на тому ж рівні.

— Хвилювався, але мандражу не було.

— Досить спокійний.

— Конкуренція тільки на полі. Поза полем всі товаришують, жодних конфліктів немає. Досить дружній колектив.

— І на каву піти. Буває все.

— Просто клас сформували десь у дев'ятому або восьмому. У десятому майже всі хлопці з нашого 1992 року перейшли туди. Там у нас був спеціальний клас. Це була така само загальноосвітня школа, просто один клас був виділений окремо під нас. Тренування було десь о 15:00, 16:00, тому нас раніше відпускали зі школи, коли це потрібно було. А коли я був ще у своїй школі, мені постійно доводилося або записки якісь брати, або підходити до вчителів і казати, що мені потрібно на тренування, тому я раніше йтиму зі школи. Багато предметів я пропускав. Тож перехід був пов'язаний із тим, що багато матеріалу не засвоював, оскільки не був присутнім на уроках.

— Звичайно, футбол був на першому місці, але намагався вчитися. Не сказав би, що вчився на 10, 11, 12, але середній бал намагався отримати.

— Десь 8-9. Мама задоволена, це найголовніше.

— Історія, а у десятому класі фізика та хімія. Це пов'язано тільки з учителями. У своїй школі не сприймав матеріал зовсім.

— Так. Якісь експерименти проводили. Не скажу, що добре знаю ці предмети, але згадки про школу пов'язані саме із цими вчителями.

— І України, і світу. Більше мені цікава історія України.

— Буває. Не скажу, що мене тягне до книг, але якусь інформацію почитати в Інтернеті можу. Нечасто, не скажу, що постійно цим займаюся, але інколи буває. Особливо це пов'язано із тим, що відбувається навколо. Думаю, не тільки в мене, а у багатьох людей зріс інтерес до нашої історії.

— Зважаючи для чого. Звичайно, часу багато, тому що в нас тренування зазвичай один раз на день. Не як у боксерів, гімнастів, там люди пашуть з ранку до ночі. Ми тренуємося до 15:00, до 16:00, і далі в тебе вільний час. Але виїхати кудись на день-два можливості немає, тільки відпустка. Зазвичай у нас один вихідний.

— Проводити час із друзями, дівчиною, сім'єю. На більше навіть не вистачає часу.

— Я почав займатися футболом у вісім років — і тоді вже хотів стати футболістом.

— Так. Майже з перших днів хотів бути футболістом. Знав, чим буду займатися, і присвячував увесь вільний час тільки футболу.

— На другий день.

— Було, звичайно.

— Так, я дуже засмутився, до сліз. Мама казала, що стояв вдома, ридав, не хотів нічого. Мама пішла розмовляти з тренером, він сказав: «В полі він не дуже. Але він у Вас високий, давайте спробуємо на ворота». Я дуже засмутився, думав, що це все, мені відмовили. Але як сталося.

— Доволі швидко все відбулося. На перших тренуваннях щось відбив, зловив, хлопці підбадьорювали. Одразу починав отримувати від цього задоволення, коли міг виручити своїх партнерів.

— Тренер воротарів у школі «Динамо» Богодєлов В'ячеслав Павлович. Коли я перейшов до дублю — Мороз Олександр Миколайович і, звичайно, Михайлов.

— Здається, що сформований, але з боку видніше, не знаю. Потрібно про це питати у людей, які зі мною росли. Як я змінювався — сам не можу сказати. Мені здається, що був сформований ще кілька років тому. Можливо, ще більше.

— Перш за все це пов'язано із психологією. Наприклад, ти проводиш ряд вдалих матчів. Хтось може дати слабинку, не так налаштуватися на гру, вийти на поле дуже спокійним. По-друге, це досвід, багаж знань, моментів, які в тебе були під час гри. Не буває однакових ігор, моменти завжди різні. Так, вони схожі, але якісь дрібниці, деталі формують ці моменти. Психологічна стійкість та досвід допоможуть досягти стабільності.

— Я б не сказав «кумир», але мені завжди подобалися Шовковський і Олівер Кан. Це два голкіпери, на яких я намагався бути схожим грою.

— В кожній команді є тренер воротарів, у кожного особливий підхід. В основному база, з якою працюють, у всіх клубах майже однакова. Але саме дрібниці є дуже важливими. На перший погляд вони не помітні, але саме вони формують якусь школу воротарів.

— На «ти». Шовковський не любить, коли ми звертаємося на «Ви» до нього.

— Шанси, звичайно, є, і шанси дуже великі. Я знаю всіх хлопців, з якими працюю, їх ігрові якості. Перш за все, тут проблема полягає у самооцінці та нашому менталітеті: коли ми виходимо на гру — то підсвідомо команду суперника ставимо вище за себе. Хоча, як показує досвід, зазвичай на перших хвилинах матчу хвилюємося, пропускаємо, щось не виходить, потім збираємося, ганяємо всіх, але вже пізно. Звичайно, можна казати, що це пов'язано із високим пресингом проти нас. Команди суперника намагаються робити високий пресинг, ми не знаємо, що під ним робити, тяжко працювати під цим тиском. Але потім команда забиває, відходить назад, тоді ми вже більше починаємо контролювати м'яч. Але я вважаю, що це наша підсвідома ментальність — ставити когось вище за себе. Я вважаю, що потрібно виходити з групи. Тим паче, що підстави для цього дуже серйозні. Зараз у київському «Динамо» такий склад, що кожен і може виконати передачу, і бореться. Колектив у нас доволі дружний, один за одного. Тільки треба вірити в свої сили і демонструвати це на футбольному полі.

— Так. На українській арені це є: коли ми виходимо на гру, всі налаштовуються проти нас, ми виходимо на гру лідерами. Я вважаю, що це повинно бути і на матчах міжнародних турнірів.

— Це особисто моя думка. Можливо, головний тренер «Динамо» та інші гравці шукають причини у чомусь іншому. Нікому не нав'язую свою думку, але мені так здається.

— Звичайно, все в наших руках. Гравці у нас підібрані дуже серйозні. Якщо кожен покаже свій максимум — можна багато чого досягти.

— Так.

— Розбирали, звичайно, пропущені м'ячі. Розбирали, що можна зробити краще. Звичайно, можна було зробити так, щоб їх не було, але сталося так, як сталося.

— Звичайно, можливо. Згадайте, коли гандикап у нас був доволі серйозний, ми йшли на першому місці, але примудрилися зайняти сходинку нижче першого місця.

— Маємо не помилятися ми.

— Звичайно.

— Так, приблизно рівні. Але все одно вважаю, що у нас потенціал сильніший. Можливо, зі мною не погодяться, але я знаю, на що спроможні наші гравці, тому я з упевненістю кажу, що ми сильніші.

— Із задоволенням грав би тільки в «Динамо» (Київ). Але як воно буде — ніхто не знає.

— Звичайно. Подобаються чемпіонати Німеччини, Англії, майже всі топ-чемпіонати.

— Сильні не скажу, не знаю, це видніше з боку. Слабкі сторони, вважаю, майже всі. У всьому потрібно вдосконалюватися.

— Це запитання до тренерів, не до мене.

— Кого він в мені бачить — це потрібно питати в нього. Але конкуренція, звичайно, присутня. На тренуванні намагаєшся зробити краще за нього, він намагається зробити краще за нас. Це нормально, так повинно бути.

— Так.

— Я вважаю, що це доволі серйозний крок у моїй кар'єрі, планку трошки вдалося підняти. Вдалося зробити так, щоб на мене подивилися трошки інакше. Вважаю, що на користь пішла ця оренда. Я дуже вдячний, тренерам, які там працювати, київському «Динамо», яке пішло мені назустріч, відпустили.

— Так, В'ячеслав Вікторович.

— Доволі молода команда у нас була, тому з психологічної точки зору мені було набагато легше. Майже всіх знав до того, з усіма працював, доволі легко було.

— Найкращі враження про це місто — у нас був дружній колектив, постійно збиралися у кафе або на базі, або їздили у Чани. Тільки найкращі згадки про цей період.

— Лумшори, так.

— Звичайно.

— Так.

— Не можу назвати когось одного найкращим другом, з усіма однакові стосунки. Можливо, з кимось більше спілкуюсь: Євген Макаренко, Олександр Рибка, Буяльський. Калітвінцев був, пішов в оренду. Більше із молоддю спілкуюся.

— Все вимальовується вже.

— Дати немає, але вимальовується.

— Так, дуже хочеться туди потрапити.

— Вибачте, тут Олександр Шовковський. Я вважаю його набагато сильнішим за П'ятова, навіть зараз.

— Закріпитися в основному складі, потрапити до збірної і досягати з «Динамо» і збірною висот.