7 июля 2015 11:40
1

Олег СТАРИНСКИЙ: "Когда говорю, что я из Украины, слышу в ответ "О, Шевченко, Шевченко!"

Молодий український спеціаліст, що призначений тренером малайзійської юнацької збірної, в ексклюзивному інтерв’ю "Футбол 24" розповів про футбол екзотичної країни, де бідність межує з багатством, давні традиції співіснують з суперсучасними технологіями, а європейський вид спорту стає найпопулярнішим та наймасовішим.

Ця дивовижна історія розпочалася не зі знайомств, агентів чи ще якихось звичних для футболу шляхів, а зі звичайнісінького резюме. Опинившись в Малайзії, білоцерківець Олег Старинський успішно пропрацював кілька років у одній із столичних футбольних академій, а цього літа отримав запрошення увійти в тренерський штаб юнацької збірної цієї країни. Уже в статусі тренера національної команди Малайзії U-16 український фахівець, про призначення якого ми писали нещодавно, розповів сайту "Футбол 24" свою історію.

"Пройшов інтерв’ю - і мене взяли!"

- Олеже, футбольна Україна з інтересом сприйняла інформацію про те, що ви в досить молодому віці увійшли в штаб юнацької збірної далекої держави - це нетипово і незвично для нас. Але тим більше незвичним був ваш шлях у футбол - розкажіть про нього…

- Я сам з Білої Церкви, там і починав грати в футбол. Ініціатором моєї любові до футболу був тато - я ходив за ним на всі матчі й сам полюбив цей вид спорту. Розпочавши років із семи, я займався біля десяти років у місцевих футбольних школах. Грав, в основному, нападника. При цьому, мій батько вже після того, як я почав займатися, завершив виступи й почав тренувати дітей, завершивши свої виступи. Після того, як завершив роботою зі своєю групою в Білій Церкві, далі з цими хлопчиками працював уже мій батько.

Я завжди хотів бути в футболі. Освіту, щоправда, отримав іншу - режисера кінофільмів та телепередач. Але, ще навчаючись в університеті, я допомагав нашому місцевому тренерові Сергію Валентиновичу Капусті займатися з дітьми, мені це сподобалося, здалося, що можна себе тут спробувати по-серйозному.

Тут, у Києві, я отримав тренерську ліцензію. Старався не пропускати цікавих подій - відвідував юнацький табір "Мілану" в Києві, не пропускав цікаві матчі, вникав у тактику, методику підготовки. Працював у білоцерківському "Арсеналі", а потім перебрався до Малайзії.

- Що спонукало зупинитися на настільки екзотичному виборі? Адже молода людина, яка має тренерську ліцензію УЄФА та знає іноземні мови, може вважати, що для неї відкритий весь світ - і більш футбольні держави в тому числі…


- Справа в тому, що моя подруга поїхала сюди працювати за модельним контрактом (вона нині працює й на "Формулі 1", яка проводить один із етапів у Малайзії). Не хотілося розставатися на довгий час. Тож я подав резюме у декілька малайзійських академій. Мене запросили на інтерв’ю-співбесіди, і в кінці травня 2012 року я прилетів у Куала-Лумпур на запрошення однієї з місцевих авторитетних дитячо-юнацьких футбольних шкіл - академії "Гол".

- Ох, який час!.. Весна 2012 року. Київ живе передчуттям Євро. І ви кидаєте цей карнавал футболу й летите кудись в Азію. Воно було того варте?

- Аякже! Ті, хто вважає, що Малайзія - це суцільні джунглі, дуже помиляються. Насправді тут дуже люблять футбол, навіть можна сказати, що він тут - спорт №1. Звичайно, всім відомо, що збірна Малайзії не грає у фіналах чемпіонатів світу. Але, загалом, місцевий футбол прогресує. У тутешньому чемпіонаті ще не так давно грав чемпіон Європи іспанець Даніель Гуіса. У цьогорічному сезоні грають аргентинський збірник Лучо Фігероа, сенегалець Ель-Хадж Діуф, колишній форвард донецького "Металурга" Драман Траоре (малієць тут, до речі, найкращий бомбардир - прим. авт.). Куала-Лумпур - взагалі красиве, сучасне місто - навіть якщо судити за європейськими мірками. Навіть наш Київ йому поступається в технологічності.

"У Малайзії найталановитіші діти з бідних родин займаються футболом безкоштовно"

- Розкажіть про ваше перше малайзійське місце роботи.

- Знайшов я академію "Гол" через інтернет, подав туди своє резюме, поговорив з директором - він сам з Англії, є власником клубу й тренує сам дітей. Поговорили, я виклав свою тренерську концепцію і отримав запрошення приїхати сюди працювати. Ось і все. Сама академія "Гол" працює за стандартами Англійської футбольної асоціації. Тренери тут також всі європейці - є португалець, італієць. Лише один був місцевий.

- У дитячих тренерів, коли просиш їх порівняти футбольний талант дітей з різних країн, завжди одна стереотипна відповідь - "усі однаково талановиті". Погодитеся, порівнюючи українських, малайзійських дітей, з якими вам випадало працювати?

- І так, і ні. Діти дійсно всі талановиті, але по-різному - у когось є схильність до техніки, у іншого - до силової боротьби, ще у когось - до глибокої, багатоходової гри. Та й процес змужніння проходить по-різному - хтось раніше стає міцнішим, комусь треба більше часу. У нас в академії є дві програми: елітна й суспільна. В елітній займаються більш талановиті діти, які виділяються на фоні інших, і щоб потрапити у таку групу у вікових категоріях U-8 до U-16, треба пройти відбір. А в суспільній програмі діти грають більше для задоволення.

Тому, як мені здається, навики у дитини можна розвивати незалежно від того, чи ти українець, чи малайзієць, чи бразилець. Але менталітет відрізняється: якщо у Бразилії всі марять футболом, і важко уявити собі дитину, яка не вміла б грати, то тут, у Малайзії, є дуже талановиті діти, яким дуже потрібно пошвидше виїздити за кордон, тому що у цій країні ще немає такої системи підготовки, як у Європі.

- Дитячий футбол - це теж своєрідний соціальний ліфт, і юним футболістам він відкриває дорогу до престижної, високооплачуваної професії. А у Малайзії у дитини є шанс дорости до міжнародного футболу, до провідних європейських ліг?

- Якщо закінчувати малайзійську академію - то можна грати у власному чемпіонаті або в сусідніх країнах. Пригадую, тільки один хлопець був, який намагався закріпитися, здається, чи то в "Спортингу", чи то в "Бенфіці" - та й то не вийшло, і він повернувся в Малайзію.

На жаль, футбольна структура тут ще не досконала. Навіть у провідних клубів з вищої ліги далеко не у кожного є власна академія. Немає тут дублів, юнацьких команд. В основному, тут готують гравців приватні академії. Діти займаються, здебільшого, в суботу-неділю, і лише з 14 років беруться до регулярних тренувань у звичному для європейців режимі. Є, правда, державні школи - але їх небагато (одна на область), інше ж - аматорські школи, але все одно там багато роботи на півставки, на волонтерських засадах, у поєднанні з основним місцем роботи.

- Академія "Гол" належить до більш професійних?

- Безперечно. Суспільна програма - це не таке дешеве задоволення, за три місяці батькам за дитину треба заплатити біля 200 доларів при тому, що всього одне тренування на тиждень. А от в елітній програмі ми набирали дітей з різних родин, причому, бідні займаються навіть безплатно. Клуб тримається за рахунок багатих батьків, адже потрібно утримувати школу, тренерів, закуповувати необхідний реманент. Спонсора у нашої академії нема, її фінансування повністю залежить від якості роботи з випускниками й задоволення як самих дітей, так і їхніх батьків.

"Для малайзійців англійська Прем’єр-ліга - турнір №1. Навіть "Реал" та "Барсу" настільки не дивляться"

- Коли дивишся азіатський футбол - хай це змагання збірних, чи навіть клубів, - кидається в очі, що футбол у них технічний, але не настільки швидкий і інтенсивний як у нас, в Європі. Мої враження вірні?

- Є таке. Дійсно, є хороші, технічні хлопці, але коли вони грають - інколи треба зі сторони мені, як тренеру, нагадувати їм про те, що грати треба не тільки в атаці, а й в обороні. Стосується це, більшою мірою, саме малайців, тому що у нас в академії є і тайці, і індуси, і європейці - і в кожного з них свої особливості щодо стилю, манери гри.

- Шість годин різниці з Києвом, а з Західною Європою ще більше - як тоді малайці дивляться Лігу чемпіонів, чемпіонат Європи, національні першості Старого світу?


- Ну, дійсно - прямі трансляції Ліги чемпіонів дивляться найбільші фани. Але Ла Лігу та англійську Прем’єр-лігу - і звичайні вболівальники. Англійці взагалі розумні люди, вони всерйоз сприймають азійський ринок. Тому в турі стараються обов’язково робити денний матч - в Малайзії такі поєдинки обов’язково дивляться. Завдяки цьому, англійська ліга по всій Азії - №1. Скрізь можна зустріти фанів "МЮ", "Ліверпуля", "Челсі", а навіть вболівальників "Реала", "Юве", "Барселони" побачиш значно рідше.

- Досить часто європейські команди їздять в комерційні турне Азією. Малайзію не оминають?


- Та постійно приїжджають! Минулого року їздив на "Барселону", а з недавніх вражень - візит "Тоттенхема", який завітав сюди буквально кілька тижнів тому, після завершення чемпіонату. Зараз місцеві кажуть, що планується турне чи то "Челсі", чи то "Ліверпуля". Як я вже говорив, найчастіше це саме англійські команди.

- Ви, як тренер, мали можливість подивитися не лише самі товариські матчі, а й підготовку європейських грандів?

- Так, ось на "Барсу" ходив і на тренування, і на матчі. Наші вихованці постійно відвідують такі заходи. Часто наступного дня приходять у футболках європейських команд, хоча у нас це заборонено - на тренуваннях та матчах треба бути у формі тільки свого клубу.

- Загалом Малайзія може вважатися футбольною країною? Коли дивишся який-небудь в’єтнамський або таїландський чемпіонат і бачиш феєрію на трибунах - розумієш, що футбол уже не тільки європейська іграшка…

- Ну, коли грає національна збірна - так, безперечно. Коли якісь міжнародні матчі - теж. На внутрішньому чемпіонаті ажіотаж менший. Що найцікавіше, тут у кожній області є своя команда - більшість клубів спонсорує обласний султан, і для них престижно, коли їхні улюбленці виграють. Є у них вища ліга, перша, а все інше - напівпрофесіонали.

- Є шанси у малайзійської ліги стати такою ж популярною, як японська, китайська, корейська?

- Зарплати тут, наскільки я знаю, є дуже великі, але й досить скромні. Є команди, які можуть дозволити собі такі імена, як Гуіса чи Фігероа. Ті легіонери, які сюди приїздять, напевно, розраховують саме на заробітки. Тому що розвиватися в тутешньому чемпіонаті важко. Всі, хто виділяється, стараються їхати в Китай, Японію, Корею. Багато хто в Австралію вибирається, яка теж з азіатами змагається.

- Малайзія - за вашими враженнями - приємна для життя країна? Є там життя поза столицею?

- Доводиться їздити - можу сказати, що, звісно, інші міста не такі розвинені, як Куала-Лумпур. Але й якогось відчуття, що ти потрапив у "діру", нема. Дороги, наприклад, просто прекрасні. Навіть не просіть порівняти з українськими - я їх тут весь час згадую. Хмарочоси є тільки в столиці, але в інших містах теж є великі будівлі. Бізнес розвивається. Люди живуть…

- Знайомий футболіст, який виступав у Бангладеш та Індії, розповідав, що як тільки виходиш за межі міста - хай це буде Дакка чи Мумбай, як одразу потрапляєш ледве не в джунглі. Так і розумієш, що таке Азія. У вас стосовно Малайзії такі ж відчуття?

- Хіба що якщо виїхати зі столиці - та й то, там ідуть прості місцеві села, а не справдешні джунглі. Під час різних товариських матчів, турнірів доводилося там бувати. Все нормально, тільки люди інші - вони ще дивуються європейцям і коли бачать, просять сфотографуватися.

- Ви спілкуєтеся тільки з європейцями, чи з місцевими також знаходите порозуміння?

- Спілкуюся з колегами - і тими, з ким зараз працюю, і з тими, хто раніше тут працював. З батьками наших учнів постійно спілкуюся. А мій найбільший тутешній друг - якраз малайзієць.

"Наша збірна почне виступи вже після закінчення священного місяця Рамадан"

- Загалом у Малайзію їхали з відчуттям "це ненадовго", чи, можливо, з часом думаєте навіть залишитися тут?


- Я їхав сюди за міжнародним досвідом, який продовжую тут отримувати. 2,5 роки провів в академії "Гол" - це було дуже корисно, але з часом відчув, що пора спробувати щось нове. Півроку шукав варіанти - так вийшло, що мене почули й запросили у національну збірну Малайзії U-16.

- І як це було? Як стають тренерами збірної?:)


- Саме інтерв’ю-співбесіда відбулося три місяці тому - я надіслав резюме, пройшов співбесіду, але через певні причини треба було ще попрацювати в академії, потім займався візою. І ось лише з липня я приступаю до нової для себе роботи.

Як це було? Доволі буденно. Я надіслав резюме на адресу національної федерації, і наступного дня зі мною зв’язалися, запросили на інтерв’ю. Зустрічав мене Фріц Шмід - технічний директор Малайзійської асоціації футболу. Цей швейцарець - досвідчений фахівець, працював у "Грассхоппері", "Арау", "Цюриху", "Базелі", "Тоттенхем Хотспур", був асистентом головного тренера національної команди Австрії. Дуже серйозний спеціаліст. Ми поспілкувалися, і після двох годин бесіди я отримав цю роботу. Фріц сказав, що є така вакансія - і якщо це місце мене влаштовує, то він радий мене бачити на цій посаді - і чим раніше, тим краще.

- І хто головний тренер у вашій збірній?

- Місцевий спеціаліст, китаєць за національністю. Ми з ним уже познайомилися, але щільно тільки розпочинаємо працювати.

- І де будете грати?

- Ну, ось у серпні завершиться священний місяць Рамадан, і наша збірна поїде на міжнародний турнір в Таїланд. Також ця команда живе особливим життям - не таким, як європейські збірні. Хлопці живуть в окремому приміщенні Національної спортшколи, грають не в якихось окремих командах, а саме за збірну, яка бере участь у місцевому чемпіонаті U-17, де грають більш старші регіональні команди. Після завершення першого кола збірна йде на першому місці. А після цього турніру нашу команду чекає збір в Словаччині, після чого вона стартує в азіатських відбірних турнірах. Наша робота розпланована на кілька років наперед - від U-16 хлопців треба буде провести аж до U-20.

- Один знайомий футболіст розповідав, як після програного матчу в Південній Кореї тренер лупив палицею гравців. А коли упустив її - самі футболісти йому й подали з поклоном і вибаченнями. У Малайзії азійський "олдскул" ще є?

- "Стара школа" є, але не в такому сенсі. Дійсно, є такі більш вікові тренери, у яких розминка починається з десяти кіл навколо стадіону, на дітей кричать, а мотивацією є тільки страх, а не любов до футболу. У нас у академії "Гол" такого, ясна річ, нема - на дитину навіть крикнути не можна, не те, що образити її або вдарити. Думаю, якби я до такого вдався - мені б просто віддали в руки мою візу й випровадили назад в Україну. Та й не притаманно це мені - я хочу, щоб футболісти мені довіряли, а якщо у них є якісь свої враження, зауваження - мені це навіть цікаво, адже тоді вони особливо захоплюються тренуванням і грою.

- Від чого ще тут доводиться страждати?


- Ну, ось буває - товариський матч призначать на дев’яту ранку, а вони можуть на годину спізнитися - і потім хоч бери й проводь матч під палючим сонцем. Повторюся, організація тут хаотична.

- Що в Малайзії чули про Україну?

- Коли кажу, що я з цієї країни, чую у відповідь "О, Шевченко, Шевченко!". Звісно, це більше можна почути від старших - тих, кому по 30 років, по 40. Вони ще пам’ятають Андрія й постійно запитують, чим зараз він займається і чи скоро почне тренувати.

- В цілому, якщо згадувати ваші враження й сподівання трирічної давнини, малайзійський період вас не розчарував?

- Однозначно - ні. Дуже радий, особливо - такому наступному кроку в своєму розвитку, як перехід на роботу в збірну. Тут усі говорять, що це величезний прогрес, що тренер приватної академії потрапив у тренерський штаб національної команди. Я, чесно кажучи, навіть не чекав, що отримаю саме таку роботу. Раніше я хотів програти в національну програму розвитку футболу, яку очолює малайзійський тренер Лім Чан Кім (він грав за "Герту", працював з юнаками "Баварії" більше десяти років!). Він працює лише другий рік, але вже має досягнення - якраз на днях малайзійська команда U-13 обіграла одноліток "Атлетико", "Севільї", а також - лісабонський "Спортинг" у фіналі й виграла престижний іспанський юнацький турнір. Раніше ці діти, які ще тільки рік разом, встигли провести турне Німеччиною, обігравши всі команди - в тому числі, й "Баварію".

Це лише підтверджує той факт, що малайзійські діти - такі ж талановиті, як і всі інші, і якщо країна налагодить структуру футболу, його організацію, то можемо чекати тутешніх талантів і на світовому рівні.

Артур Валерко

В Таї мені хтось казав Чен Чен По. Після декількох перепитувань вияснив, що то вони про Швеченка =D