Сергій МІЗІН: "Нікому не давали стільки свободи на полі, скільки Шевченку в "Динамо"

Колишній український футболіст Сергій Мізін пригадав своє перебування в "Динамо".

– Сергію Григоровичу, як ваші справи? Чи ви зараз живете?

– Я викладаю у Державному торгівельно-економічному університеті у Києві на кафедрі футболу.

Місяць назад їздили на чемпіонат світу серед студентів у китайському Даляні. Вийшли з групи з першого місця, а в 1/4 фіналу потрапили на бразильців, яким програли. У підсумку посіли шосте місце.

– У "Динамо" в юні роки вам пощастило перетнутися з легендами біло-синіх 1980-х років: Ігорем Бєлановим, Андрієм Балем, Павлом Яковенком, Володимиром Безсоновим, Анатолієм Дем’яненком. Цікаво, чим вам запам’яталися ці та інші зірки?

– Тоді цих футболістів іноді віддавали до нас в дубль, коли вони відновлювалися після травм або пропускали ігри через перебір карток.

Для мене це були "люди з телевізора". Ви самі розумієте, лише недавно я спостерігав за їхньою грою у складі збірної, а тепер мав можливість перебувати з ними поряд, отримувати поради та протистояти на тренуваннях. Для будь-якого молодого гравця – це великий сплеск та стимул для подальшого розвитку.

– Як відомо, з Яковенком ви певний період навіть проживали в одній кімнаті.

– Так, тодішній тренер дубля Віктор Михайлович Колотов поселив нас в одній кімнаті.

З приводу Павла Олександровича можна сказати, що він був дуже вимогливим до себе. Він стільки працював! Вставав о 6:00, бігав, носив за собою спеціальний обтяжувач. Дисципліна була закладеною у ньому, як стрижень. Потім, коли він став тренером, то, зрозуміло, вимагав від підопічних такої ж самої віддачі.

На полі його не можна було зловити. Він постійно перебував у русі й не ходив пішки навіть три кроки. Усі 90 хвилин грав на ривках та прискореннях.

– Стартували ви за основу "Динамо" зі скандального сезону 1992/93, коли по ходу кампанії змінили регламент та ухвалили рішення у випадку рівності очок визначити чемпіона України не шляхом "золотого матчу", а за кращою різницею забитих та пропущених м’ячів. Погоджуєтеся, що вам допомогли?

– Звичайно. Зрозуміло, що ми тоді стали чемпіонами, але за справедливістю в "Дніпра", який поступився нам за різницею голів, була дуже гарна молода команда. Раніше цей склад взяв перше місце в дублі, а потім хлопці перейшли в основу. Сталося так, як сталося.

– Тодішній гравець "Дніпра" Сергій Дірявка в інтерв’ю ділився спостереженнями, що в другому колі "Динамо" почало перемагати з набагато більшими рахунками. Суперники почали "лягати" під вас?

– Та ні, ніхто не "лягав".

– У "Динамо" ви пограли під керівництвом легендарного вже покійного Михайла Фоменка. Як склалися ваші відносини?

– Для мене він був дуже чесним, справедливим та без усіляких розмов. Яких людей він бачив, тих й ставив. Просто ти мав віддаватися роботі й багато бігати. Йти у підкати він вимагав від усіх, починаючи від Віктора Леоненка. Можливо, наприкінці його тренерської кар’єри в збірній вже перебували нові віяння та люди, але для нас він був взагалі прекрасним наставником.

– А якою була причина раптового відходу Фоменка з "Динамо"?

– Мені здається, що вони щось не поділили з Йожефом Сабо (останній тоді обіймав посаду начальника команди, – прим.). Були якісь розбіжності та конфлікти на рівні керівництва.

– Дебютували ви за "Динамо" у єврокубках у сезоні 1993/94 також епічно – з домашньої перемоги у першому раунді над "Барселоною" (3:1), при тому, що вас напряму вилучили з поля на 20-й хвилині за рахунку 1:0.

– У цій грі потрібно було просто дійти до футбольного поля – 100 тисяч на трибунах. Протистояла нам найкраща команда світу: Хосеп Гвардіола, Мікаель Лаудруп, Христо Стоїчков, Ромаріо, Андоні Субісаррета...

Передивляючись огляди того матчу, я досі вважаю, що мене не вилучили б, якби це була не "Барселона". В мене рука була притиснутою до тіла, м’яч влучив у плече. Однак одразу призначили пенальті.

– Що було після гри?

– Леоненка, який забив два голи, тоді на руках носили. До роздягальні зайшов президент Григорій Михайлович Суркіс й похвалив усіх. В нього ще й незадовго до цієї гри день народження був. Обіграти таку зіркову команду... Таке раз на 100 років буває. Шкода, що у матчі-відповіді нам не вдалося вистояти й ми поступилися 1:4.

– Подальший сезон "Динамо" у Лізі чемпіонів запам’ятався, у першу чергу, легендарним домашнім камбеком зі "Спартаком" (3:2) у першому турі групового етапу. Ви ту зустріч провели у запасі, але, вочевидь, також відчули увесь її нерв.

– Тоді й не потрібно було нікого накачувати. Це дербі, яке тривало десятиліттями з радянських часів. Кожен в душі розумів, що потрібно виграти саме цей матч. Леоненко тоді феєрив й добре, що усе склалося так, як склалося.

– Чи дійсно Леоненку за дубль у ворота "Спартака" клуб подарував Audi?

– Можливо, й так. Не пам’ятаю точно, але усі автомобілі віддали Віті до колекції у його гараж.

– Цікаво, а як тодішній головний тренер Йожеф Сабо відреагував на такий виступ Леоненка? Здається, в них були непрості відносини.

– Сабо критично до нього ставився, але якщо Вітя був кращим... У тому ж матчі не лише він грав, правильно? Той-таки Сергій Ребров забив вирішальний м’яч, оборона на чолі з Олегом Лужним відпрацювала... Вітя двічі поставив фінальну крапку. Це розумний нападник.

– Наступний гостьовий матч з "Баварією" (0:1), який став для вас другим у Лізі чемпіонів, також завершився вилученням на 33-й хвилині за другу жовту. Чому це знову з вами відбулося?

– Це була моя груба помилка. Буквально за два роки я б такого не зробив. Ну, тоді емоції переповнювали. Був увесь у грі й підкотився ззаду в центрі поля.... Це недопустимо, тим паче на такому рівні. Після зрозумів, але час назад не повернеш.

– Фоменко вилучення з "Барселоною" пробачив, а як відреагував Сабо на вашу червону картку з "Баварією"? Критикував?

– Ну, Сабо критикував. Хоча, той-таки Леоненко міг забивати. Здається, він поміж ніг бив Оліверу Кану. Якби забив і ми б знову виграли, то я б завжди отримував вилучення. Я жартую, звичайно:)

– А як тоді проходила конкуренція у нападі "Динамо" між Леоненком, Ребровим та Андрієм Шевченком?

– Ну, дивіться, я прийшов плюс-мінус разом з Ребровим. Шевченко тоді лише починав. Вітя приїхав уже як сформований гравець. Він був старшим і показував свій клас. Це проявилося у вищезгаданих матчах з "Барселоною" та "Спартаком". Неординарна особистість.

– Що думаєте про роботу Реброва на чолі національної збірної України?

– На сьогодні дуже важко. Ребров працював в клубах, а збірна – це інша специфіка. За п’ять днів ти не зможеш навчити футболіста своїх тактичних моментів. Треба обрати найкращих та змотивувати.

– Чи вірите ви у вихід збірної України на чемпіонат світу?

– Ми віримо та надіємося. Уся країна бажає бачити нашу збірну на чемпіонаті світу.

– Чи було на той момент розуміння, що Шевченко – це майбутня суперзірка, яка задорого переїде у Європу?

– Тут потрібно віддати належне Володимиру Івановичу Онищенку, який тренував Шевченка у "Динамо-2" та бачив у ньому перспективу розвитку.

Нікому не давали стільки свободи на полі, скільки Шевченку. Він міг сам йти на трьох та навіть п’ятьох захисників, хоча поряд були відкриті партнери. Такий підхід дав йому обрости м’язами, відчути впевненість та почати забивати.

– Чи побачили ви якісь зміни в українському футболі за майже два роки Шевченка на посаді голови УАФ?

– Знаєте, мені важко щось обговорювати. Він легенда вітчизняного футболу й докладає зусиль. У помічниках в нього також заслужені люди, такі як Лужний і Ребров. Зараз дуже складний період. Можливо, потрібен більший термін, аби побачити якісь зрушення.

– У "Динамо" ви пограли й зі зовсім юним Олександром Шовковським. Яким він вам запам’ятався?

– Серед зірок "Динамо" з Шовковським я познайомився, мабуть, з одним з перших. Його взяли молодим пацаном на турнір "Юність" в збірну України мого віку, хоча він набагато молодший.

Він тоді був худим і високим, показував задатки хорошого голкіпера. Далі свою роль відіграли збіг обставин, фарт, від якого багато що залежить, та прихід тренера воротарів Михайла Михайлова. Шовковського взяли у першу команду, як молодого. Можливо, тоді були й кращі кіпери, але Михайлов у нього повірив. У підсумку Шовковський усе довів та нині є легендою "Динамо".

– Третій ваш сезон з "Динамо" у Лізі чемпіонів завершився вже після першого домашнього туру з "Панатінаїкосом" (1:0) через звинувачення керівництва біло-синіх у пропозиції хабаря у розмірі 30 тисяч доларів та двох норкових шуб арбітру Антоніо Лопесу Ньєто. Як розгорталася ця історія?

– Ми сиділи на базі, готувалися й нам сказали, що ось така ситуація відбулася. Обіграли "Панатінаїкос", але шлях "Динамо" у тому розіграші Ліги чемпіонів було завершено.

– Через що вам довелося перейти з "Динамо" до "Дніпра" у 1996 році? Збільшилася конкуренція, чи Сабо більше не бачив вас у команді?

– І перше, і друге. На той момент з "Дніпра" до "Динамо" перейшло п’ятеро гравців. Перед цим у зворотному напрямку поїхали Володимир Шаран, Сергій Ковалець. Мені також запропонували приєднатися до "Дніпра". Я усе зважив, побачив, що в "Дніпрі" є багато хлопців, яких знав, й ухвалив рішення перейти, - зізнався Мізін.