Максим КАЗАКОВ: "У 15 років мене відрахували з "Динамо", бо впіймали, як я з хлопцями курив траву"

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Максим Казаков максимально відверто повідав про роки свого становлення у Динамо. Казаков відповів, за що біло-сині відрахували його у 15 років.

– Максиме, до теми Зорі пропоную повернутися згодом, а поки давайте говорити про старт вашої футбольної кар’єри. Ви починали свій шлях у Динамо. Як це було?

– Починав грати у футбол я просто на дворі. Потім грав у шкільній секції. Тоді часто організовувалися матчі з іншими секціями та ДЮСШ.

Мій батько побачив, що в мене непогано виходить, і коли мені виповнилося 10 років, вирішив віддати мене вже до професійної футбольної школи. В один день він зателефонував мені та запитав: «Ти хочеш до футбольної школи київського Арсеналу?». Я, звичайно, відповів, що дуже хочу. Тоді батько попросив передати слухавку моєму старшому брату, якому він пояснив, як дістатися до школи. На наступний день друг мого батька повинен був підвезти нас куди потрібно.

Ми приїхали за вказаною адресою, а там база Динамо у Конча-Заспі. Стоїмо перед цією базою та не знаємо що робити. Брат зателефонував батьку аби перепитати, чи не сталася якась помилка. У підсумку батько сказав, що насправді він домовився про мій перегляд у Динамо, а не в Арсеналі, і це такий сюрприз для мене.

Першим моїм тренером став Юрій Олександрович Лень. Тоді у моїй віковій категорії було два склади. Я походив на декілька тренувань, після яких мене зарахували до другого складу. Там тренером був Олександр Петрович Біба. У мене з ним склалися хороші відносини, він мені довіряв. Я почав прогресувати, і з часом мене зарахували вже до першого складу.

– З усім тим, у 15 років ви перейшли з Динамо до Арсеналу. Біло-сині вас вважали неперспективним тоді?

– Та ні, сталася там просто одна ситуація (сміється, – прим. Д.В.).

– Розповідайте.

– Ми були з Динамо на турнірі у Конотопі, і після гри тренери нас з хлопцями спіймали у готелі, як ми курили траву. Нас було чоловік вісім-десять, а відрахували з Динамо лише мене та ще одного хлопця Олега Бручинського.

Перед тим, як мене вигнали, пам’ятаю тодішній директор академії Олександр Олексійович Іщенко у телефонній розмові казав мені, що за мною будуть продовжувати слідкувати тренери Динамо, будуть їздити на усі ігри Арсеналу і все таке. Мовляв, це тимчасове заслання. На практиці, нічого такого не було.

Ще й Іщенко мені обіцяв знайти команду. Я чекав місяць чи півтора, але так і не дочекався від нього ніякої інформації. Знаючи про мою ситуацію, мені зателефонував тренер Арсеналу Олег Вікторович Волотек та запросив до команди. Бручинський, до речі, тоді також зі мною перейшов до Арсеналу.

– Чи поступався Арсенал станом на 2012 рік Динамо за умовами, тренувальним процесом та рівнем команди?

– Ну, в Динамо, звичайно, було краще. Мені сподобалося в Арсеналі, що там на той момент в академії займалося багато хлопців мого 1996-го року, які були зі мною в Динамо, але також через ті чи інші моменти покинули клуб. Команда тоді базувалася у Щасливому.

У чемпіонаті ми виступили добре. Майже вийшли до фінальної частини, посівши третє місце в групі. Не вистачило нам двох чи трьох пунктів.

Той рік став останнім для мене в академії. Після завершення сезону за вдалі результати нашого наставника Волотека призначили тренером U-19, і разом з ним туди перейшла майже уся наша команда.

– Наскільки відомо, за часів виступів у U-19 Арсеналу вас вже активно залучали до дубля.

– Так. Після завершення того сезону до мене підходив тодішній спортивний директор Арсеналу Владислав Ващук та казав, що Динамо хоче, аби я у його складі виступив у фінальній частині чемпіонату. Однак головний тренер дубля Андрій Михайлович Анненков виявив бажання взяти мене на збори, тому я обрав цей варіант.

– Ви застали розформування Арсеналу у 2014 році. Як це було на рівні команди U-19?

– Ще до нового року всі здогадувалися, що це відбудеться. Наприкінці першої частини сезону активно гравців дубля залучали до матчів першої команди, бо деякі футболісти не хотіли виходити на поле через борги. Ходили розмови, що не вистачає грошей, аби виїхати на той чи інший гостьовий матч, та таке інше.

Пам’ятаю, я повинен був разом із дублем їхати на гостьовий матч проти Севастополя, однак за день до гри ввечері нам повідомили, що ніхто нікуди не поїде, і, скоріше за все, клуб припинить існування.

– Наскільки сильно матеріальні проблеми клубу в останні місяці були відчутні для молодих гравців у плані різних побутових моментів?

– Та я навіть не пам’ятаю вже. Коли ми ще в академії грали, бували випадки, що на базі у Щасливому не було води. Не знаю, чи це було пов’язане з фінансовими труднощами, чи це були суто організаційні проблеми (сміється, – прим. Д.В.). Тому я вже до цього звик, і не звертав особливо уваги на подібні моменти.