27 грудня 2023 23:17

Сергій ЛАВРИНЕНКО: "Ніхто не знав, як готувати команду, яка дві години просиділа в бомбосховищі"

Здавалося б, молода команда із Петрового лише нещодавно дебютувала в УПЛ, а вже пройшло два з половиною роки. За цей час "Інгулець" набув певного досвіду, який навіть незважаючи на нинішні умови війни, допомагає триматися на плаву. Щоправда, осіння частина сезону-2022/23 склалася для сільського колективу не кращим чином: тривалий час він знаходився у групі аутсайдерів, що наприкінці осені призвело до зміни на тренерському містку. Естафетну паличку від Сергія Лавриненка, який очолював "Інгулець" трохи більше шести років, прийняв один із його найближчих помічників - Младен Бартулович.


- Які події, що були в "Інгульця" за період вашої роботи, згадуються найбільше?цікавлюсь у Лавриненка.


- Сто відсотків – всі вони із знаком "плюс". Це був хороший час, адже у нього увійшли і позитивні моменти у першій лізі, і вихід до Прем’єр-ліги, і фінал Кубка України. Остання з цих подій була історичною, тому що команда з нижчого дивізіону вперше грала у фінальному поєдинку. Я тоді на прес-конференції сказав: може колись хтось і досягне такого ж, але ця команда буде вже другою за ліком після нас. "Інгулець" же назавжди увійде в історію. Пригадується, коли я став головним тренером цієї молодої команди, мало хто взагалі мав уяву, де цей клуб знаходиться. А зараз все по-іншому, в чому чимала заслуга його президента Олександра Поворознюка, який є досить серйозною фігурою. Багато в чому слід подякувати й команді за те, що в інформаційному полі вона завжди була в категорії "топ".


- А чи було щось із знаком "мінус"?


- Щоб сказати, що у мене було багато якихось негативних моментів, то ні. Був звичайний робочий процес, під час якого потрібно було вирішувати ті чи інші важливі питання. Однак ніякого негативу не було і немає. Я розумію, що у кожного тренера в кар’єрі є такі моменти, коли вони міняють команду – будь то за власним бажанням або коли їх звільняють президенти. У нас з Олександром Григоровичем (Поворознюком – прим. авт.) була розмова, і ми залишилися друзями. Інакше і не повинно бути, адже у нас завжди була повага один до одного. Якщо і були якісь суперечливі епізоди, то це цілком природно без цього в спільній роботі обійтися неможливо. І це нормально, адже вони завжди вирішувались. В "Інгульці" я пропрацював трохи більше шести років, і мабуть просто настав час щось змінювати. Хоча хотів й надалі працювати у цьому клубі, і бажання про завершення роботи в ньому було не моїм. Я точно не думав, що це буде незадовго до завершення осінньої частини сезону. До його кінця залишалось ще три матчі, коли після програного нами поєдинку із "Металістом 1925" (з мінімальним рахунком 1:2 – прим. авт.) Олександр Поворознюк мені зателефонував і попросив вийти на зв’язок. Коли ми з тренерським штабом це зробили, президент клубу подякував мені за співпрацю і сказав, що потрібно щось міняти. Я був згоден з тим, що повинен бути якийсь поштовх, адже команда дещо пригальмувала. Дивлячись на цю ситуації після певного часу, за який хлопці вийшли на поле і досить емоційно відіграли ці три матчі, розумію, що рішення Олександра Григоровича було правильним.


Ніхто ж бо не міг сказати, що якби мені довелося залишитись на останні три тури, то команда змогла б досягти позитивного результату. Однак вона досягла, і це завдяки президенту клубу. Ми розуміємо, що за два чи три дні Младен Бартулович зі своєю командою не зміг би щось кардинально змінити. Повинен був статися емоційний поштовх і він стався. "Інгулець" в іграх з "Динамо", "Львовом" і "Вересом" виглядав досить непогано, використовуючи ті напрацювання, які ми використовували впродовж сезону. Маю на увазі й ігровий склад, і більшість тактичних особливостей. Воно й зрозуміло: за три дні кардинальним чином щось змінити неможливо. Сталося так, як сталося - "Інгулець" виграв два останніх матчі і значно поліпшив свої турнірні показники.


- За півтора місяці, які пройшли з моменту припинення ваших відносин з клубом, причину невдалих виступів проаналізували?


Так, звичайно. Для себе я зробив певні висновки, і цей досвід використовуватиму у подальшій роботі. Адже та ситуація, з якою зіткнувся наприкінці осіннього відрізка нинішнього чемпіонату, і яка призвела до звільнення, допоможе мені у разі виникнення у майбутньому чогось подібного реагувати по-іншому.


- Розставання з президентом клубу Олександром Поворознюком пройшло без емоцій?


- Емоції є завжди, але у даному випадку вони не були бурхливими. Була велика подяка – як Олександру Григоровичу від мене, так і навпаки. Президент клубу мені сказав, що будемо й надалі спілкуватися і у будь-який час я можу йому телефонувати. Тож залишилися у таких же добрих відносинах, як і були. Хто зна, може колись знову будемо працювати разом. Це життя - ніхто не знає, як воно буде. Наприклад, Валерій Лобановський теж у київське "Динамо" приходив неодноразово (як тренер - у 1973-му, 1984-му та 1996-му – прим. авт.).


- Який із матчів залишив відчуття нереалізованості?


- (Без роздумів). Гра з "Минаєм". Якби був другий шанс, то ми б врахували зроблені висновки. А що стосується цього поєдинку, можу сказати, що неправильно вибрали тактику на гру. Цей матч нам не вдався - це сто відсотків! Він нас дуже надломив психологічно. Тим більше, що ми грали вдома, на рідному стадіоні, де хотілось зробити все можливе для перемоги. Однак суперник через наші помилки зумів реалізувати свої моменти і переміг. Ми не мали програвати цю гру, проте поступились 1:2. Що стосується інших поєдинків, то багато з них "Інгулець" проводив загалом непогано, проте не було фарту. Взяти хоча б зустріч із "Ворсклою". В ній ми грали досить непогано, і в другому таймі перевага була на нашому боці, та й голевих моментів мали більше. Проте дуже впевнено грав голкіпер полтавців Дмитро Різник, який виручив свою команду. Ми ж один м’яч пропустили і поступились. Цей матч не повинен був закінчуватись програшем. Втім, як і низка інших поєдинків.


- Відчували, що на команду тисне психологічний вантаж відповідальності?


- Начебто команда грає непогано, та й великих претензій до футболістів немає, але психологічний тягар через відсутність результату тиснув – і було важко. А от фізично команда виглядала непогано. Але повторюсь: психологія – це найбільш важлива складова. В голову до кожного гравця не залізеш, тож ми намагалися направляти їх у позитивне русло. Проте не завжди нам це вдавалось зробити.


- Розчарувань у першому колі було достатньо?


- Вони з’явилися тоді, коли почалися ключові матчі, а у нас в цей час було багато травмованих гравців. Доходило навіть до того, що у заявці набиралось лише 13-14 чоловік. Доводилось брати усіх, хто хоча б на один день виходив на тренування. Було навіть не розчарування, а розпач. Від того, що ти абсолютно нічого не можеш вдіяти. Травми начебто були несерйозні, проте футболісти не могли нам допомогти. Слава Богу, у кінцівці першого кола майже всі хлопці були здорові. Однак це було тоді, коли я вже був звільнений.


- За останніми трьома поєдинками "Інгульця" в осінньому відрізку спостерігали наживо?


- Ні, на них я не був присутній. Стежив за цими матчами по телетрансляції. Відразу ж після завершення своєї роботи в "Інгульці" поїхав додому. Всі мої помічники залишились у клубі, допрацювавши до закінчення першої половини чемпіонату. Лише після цього один із асистентів, Сергій Таран, написав заяву про звільнення.


- Коли залишали свій пост, було що сказати Бартуловичу?


- Не тільки йому. Я зібрав всю команду – як футболістів, так і тренерський штаб, подякувавши за спільну роботу. У мене добрі стосунки з усіма гравцями, і вони навіть мали наміри відстоювати мене. Однак я сказав їм, що це питання вже вирішене. По-перше, вирішене для себе, по-друге, після спілкування з президентом. У даний час ми спілкуємось з моїми колегами, і не тільки з Бартуловичем – і з Лупашком, Шустом. Якщо комусь із них потрібна якась консультація, то вони телефонують і запитують. Я завжди відкритий, і ніколи не закриваюсь. Охоче підкажу, якщо мене про щось запитують. Адже для молодших колег по тренерському ремеслу це шанс проявити себе. Що ж, нехай пробують.


- Як гралося в умовах війни?


- Всім було незвично. Зрозуміло, що коли триває війна, то людям не до футболу. Багато ігор було призупинено під час повітряної тривоги, і це теж є певним досвідом – як для футболістів, так і для тренерів. Ніхто до цього не знав, як готувати команду, яка дві години просиділа в бомбосховищі. Вважаю, що це правильне рішення – проводити чемпіонат. Тому що якби за цих десять місяців футбол не розпочався, то це позначилось би на нашому футболі досить негативно – ми втратили б усіх футболістів.


- Як проходить ваша творча відпустка?


- Маю тепер можливість більше часу проводити із сім’єю. А ще передивляюсь архів з футбольними трансляціями, читаю книжки. Адже у ході проведення зборів чи матчів чемпіонату часу буває обмаль. Звісно, зараз його більше, тому і займаюсь самовдосконаленням.


- Не було думок про поїздку на стажування у якийсь відомий європейський клуб?


- Зараз немає можливості виїхати – це по-перше. А по-друге, рівно рік назад разом з моїми колегами по тренерському штабу "Інгульця" їздили з цією метою до Іспанії. Були у Барселоні, Вільярреалі, Аліканте, багато спілкувалися. Досить чимало ми тоді отримали різноманітної інформації – як у дитячих академіях, так і у дорослих командах. Плідно з’їздили. А зараз проводжу час вдома, де слідкую за футбольним життям в інтернеті і збагачую знання за допомогою спортивних книг.


- Книги яких відомих футбольних особистостей останнім часом читали?


- Зараз закінчую книгу голландця Йохана Кройффа – вона досить цікава. На підході – аргентинець Маурусіо Почеттіно. Глянувши зміст книги, зрозумів, що читати її теж буде цікаво. А взагалі є ще чимало хороших видань, яким з появою часу буду більше приділяти уваги.


- До чого більше воліють ваші душа та серце – щоб творча відпустка затягнулась чи щоб швидше приступити до нової роботи?


- Звісно – друге із названого. Передусім, не хочеться втрачати цей ритм, який є у тренера. Адже чим більше часу проходить, тим більше багато чого втрачається. Тож бажано, щоб пауза в роботі не виявилась великою. Втім, як Бог дасть – так воно і буде. Я добре розумію, що зараз дуже важко багатьом клубам, і чимало з них взагалі призупинили свою діяльність. Побачимо, як воно буде далі. А між тим готовий розглядати усі пропозиції. Ясна річ, що Прем’єр-ліга – це пріоритет, однак не виключаю можливості попрацювати і у команді першої ліги, яка є амбітною і ставить високі завдання. Моя Pro-ліцензія має дію до літа 2024 року, і свою професіональну діяльність не збираюсь переривати й надалі – буду її продовжувати. Постійно перебуваю у контакті з Центром ліцензування УАФ, куди мене запрошували для читання лекцій. У період активної тренерської діяльності, коли графік роботи досить насичений, часу для цього не було. Зараз час з’явився, тож якщо мені запропонують поділитися своїм досвідом із тренерами, які проходять ліцензування, охоче це зроблю.