Віктор КОВАЛЕНКО: "Моя сім'я залишається у Херсоні. Батько має дробовик"

Про друга: «У мене залишилося фото друга. Він п'ять днів ховався в укритті, а потім спробував втекти. Він сів у машину з братом та дівчиною. На першому ж блокпосту російські військові зупинили машину та вбили двох чоловіків. Не повернули навіть тіла для поховання. Дівчину протримали три години, а потім відпустили. Вона тікала з криками про допомогу».

Про родину: «На щастя, все добре. Але невизначеність величезна. Ми не знаємо, як довго триватиме ця абсурдна війна. Херсон окупований, бомби падали за 15 км від нашого будинку. Забрати родичів до Італії? Зараз це неможливо: надто небезпечно. У тому районі, якщо бачать машину, що проїжджає, окупанти стріляють: неважливо, мирні там, жінки чи діти. Щоб виїхати з Херсона, потрібно проїхати три блокпости. Але є ще один аспект, який слід враховувати. Мої батьки ніколи не погодилися б поїхати. І це справедливе твердження для багатьох українців. Якщо ви вийдете з дому, то можете бути впевнені, що після повернення нічого не знайдете: приходять росіяни і все забирають. Що ви зробили б у такій ситуації? Вибір простий: залишитися там, захищати не лише свій будинок, а й своє життя. У мого батька є дробовик. Він сподівається, що йому не доведеться використовувати його, але якщо він це зробить, то захистить себе і родину».

Про будні в Італії: «Я дуже турбуюся, щоб спробувати поспати хоча б кілька годин на день. Я приймаю препарати, які порадив лікар зі «Спеції». Але це справді складно. Я завжди живу з думкою, що раптом можуть прийти якісь погані новини. Погано вмикати телевізор та бачити певні кадри. Тисячі людей усміхалися майбутньому, мріяли та будували своє життя, але все забрала війна. Але я певен, що Україна переможе».

Про Донецьк 2014 року: «Пам'ятаю, що був у Херсоні кілька днів. Потім поїхав до Донецька відновлювати тренування, але не зміг потрапити до міста через блокпости. Наступного дня «Шахтар» переїхав до Києва. За тиждень нашу базу розбомбили. Я не зіграв жодного матчу на «Донбас Арені».

Про футбол: «Добре, що він є… Футбол мені допомагає, хоч би на кілька годин відволікаюся. Сподіваюся, що зможу зіграти у плей-оф чемпіонату світу з Україною: це матиме особливе значення. «Спеція» мені дуже допомагає, це чудовий клуб. Як велика родина. Тільки зараз я хочу знову обійняти свою: ту, котра у Херсоні готова з гвинтівкою захищати життя».