26 січня 2012 13:02
1

Пьерлуиджи КОЛЛИНА: "В арбитры пошел "по приколу"

«Buonasera...Good evening... Добрый вечер» – водночас трьома мовами вітається сеньйор Колліна в безлюдному коридорі Будинку футболу в Києві. За вікном далеко не італійська заметіль, але в негоду, та ще й в неділю, куратор українських рефері – на роботі.

– Будь ласка, зачекайте ще кілька хвилин, мені терміново потрібно допрацювати кілька документів, – усміхаючись, вибачається італієць і поспіхом всідається за робочий стіл.
Там – купа графіків і таблиць. Сьогодні пан Колліна тестував українських арбітрів. Зморщивши лоба, щось вираховує, прискіпливо вдивляється в графічні зображення і часто підкликає перекладача – українця Романа, якого називає Роменом, роблячи наголос на «о» (щоправда, спостерігаючи за його впертістю і завзятістю, чомусь навіть не сумніваєшся, що колишній топ-арбітр дуже скоро зможе спілкуватися без перекладача. – СП.)- Над столом жовто-блакитна футболка з написом «Колліна» на спині. Поличка на стіні встелена атрибутикою українських команд. Зблизька Колліна видається и не таким уже суворим, як це часто здається, коли спостерігаєш за ним з екрана телевізора. Харизматичну зовнішність пом'якшує якась наївна тепла усмішка. Аж не віриться, що на полі він лише одним поглядом міг приструнити визнаних футбольних «піжонів»...

ЛІБЕРО ЦЕРКОВНОЇ КОМАНДИ

–  Сеньйоре Колліно, а чи знаєте ви, з яким українським словом співзвучне ваше прізвище?

– Так, якось мені пояснили – вашою мовою це означає «коліно». А от ви не знаєте, що означає «колліна» італійською? Це – пагорб, невеличка гора.

– З погляду на те, яких висот ви досягли, то не така ця гора вже й маленька! Скажіть відверто – звідки у вас з'явилася пристрасть до футбольного суддівства? Я далекий від думки, що ви про це ремесло мріяли з дитинства...
– Маєте рацію. Навіть не думав про таку професію. Все сталося випадково. Мені було лише сімнадцять, я саме навчався у ліцеї. Якось мій приятель прибіг до мене з новиною: мовляв, десь в місті набирають слухачів на курси арбітрів. Думаю, кожен погодиться зі мною: коли тобі сімнадцять років – довго ніколи не розмірковуєш. І багато речей у цьому віці сприймаєш як романтичну пригоду. Ось така сталася й зі мною. Я записався на ці курси, як зараз модно говорити серед молоді, – «по приколу». Однак з кожним заняттям мені ставало дедалі цікавіше, і я навіть не помітив, як ця «кухня» затягнула мене з головою. В ній «варюсь» і донині..
.
– І що для вас стало в ній професійною «колліною», тобто вершиною?
– Найвищим досягненням вважаю роботу на фінальному матчі ЧС-2002 між Бразилією та Німеччиною. Пам'ятним видався і фінал Ліги чемпіонів-1999 між «Баварією» та «Манчестером». (Манчестер тоді вирвав перемогу на останніх секундах – 2:1, а Колліна після матчу ходив по полю і приводив до тями ридаючих гравців «Баварії». – С.П.) Думаю, що і для журналіста робота на таких турнірах – це вже рівень.

– А як у вас складалося з практичним футболом? М'яча любите поганяти?
– Авжеж! Я ж італієць. В юності виступав за різні любительські команди в Болоньї і навіть за церковну команду. Найчастіше грав на позиції ліберо. Конституція мого тіла дозволяла ефективно відбирати м'ячі, вступати в єдиноборства. А вже коли став арбітром, частенько грав у благодійних матчах разом з зірками естради, відомими спортсменами.

– Якось по телевізору бачив, як ви вправно граєте в баскетбол!
– О, це окрема тема! Я справді фанат цього захоплюючого виду спорту.

А СУДДІ – ХТО? РОЗУМНІ СПОРТСМЕНИ БЕЗ ЕМОЦІЙ...

– Чи можна сказати, що на баскетбольному майданчику ви відновлюєте нерви після гамірних стадіонів, лайливих футболістів і критики вболівальників?
– Ви знаєте, на лайку тренерів чи емоції футболістів я ніколи не реагував. Якщо не навчитися не звертати на це увагу – то арбітром не стати. Стійкість до стресових ситуацій – це чи не найголовніша риса, якою має володіти арбітр. А кожна гра – це стрес! Дивіться, є чимало футболістів, які творять дива на тренуваннях або в контрольних іграх, а виходять на відповідальну гру – і все! Вони просто губляться! Це вже проблема психології. Для арбітра це дуже важливий момент. Вразливій людині дорогу в рефері зачинено.

– А яким ще потрібно бути, аби не загубитися в цій професії?
– Америку не відкрию – арбітр має досконально знати правила. Всі деталі, всі нюанси. А таких є сила-силенна. Сучасний футбольний суддя ще й зобов'язаний бути спортсменом. Ви ж подивіться, які швидкості в сучасному футболі (за інформацією європейських ЗМІ, перед ЧС-2002 Колліна був єдиним арбітром, який не склав тестів з фізпідготовки, але йому навіть довірили судити фінальний поєдинок!!! – С.П.). Глядач цього не бачить, але арбітри витрачають багато часу на вдосконалення своєї фізики. Коли футболіст починає помилятися? Коли він стомлений. Те ж саме коїться із арбітром. Рефері-професіонали сьогодні навіть вивчають тактику футболу, всі її тонкощі. Перш ніж вийти зі свистком на поле, суддя має зібрати всю можливу інформацію про матч, який йому доведеться обслуговувати: ажіотаж довкола поєдинку, хто з футболістів у якій формі та настрої, турнірну ситуацію і безліч інших дрібниць. Все це потім допомагає в роботі під час гри.

– А що має статися з арбітром під час матчу, щоб потім можна було сказати – потрапив у халепу!?
– Найстрашніше – коли арбітр вагається. Якщо гравці хоч на мить відчули твою нерішучість, – пиши пропало. На прийняття   рішення інколи є всього 1-2 секунди. Але вони видаються вічністю!

– Ви приймали на полі такі рішення, за які потім було соромно?
–  Звісно, помилявся – без цього нікуди. Але думаю, що це несправедливо, коли на арбітра за допущену помилку потім виливають купу бруду. Рефері може весь матч приймати вірні рішення, а потім одна помилка, і все – він ворог. До футболістів чомусь ставлення позитивніше. Я не розумію тих, хто каже: мовляв, суддя – це людина, яка псує весь спектакль. Я часто пригадую, як мої співвітчизники, легендарні Роберто Баджо та Франко Бареззі, на Мундіалі-1994 в США не забили післяматчеві пенальті і програли фінал. То хіба це значить, що вони погані чи, можливо, невдахи?

– Чи можна сказати, що невдахами є українські рефері? Адже жодного українського арбітра не запросили працювати головним на Євро-2012...
– Ні, так не можна казати. Та й взагалі, чи є в України якісь підстави ображатися? На Євро не буде арбітрів з багатьох футбольних країн. Для роботи на чемпіонаті ми обрали дванадцять арбітрів з категорії «еліти», тобто кращих з кращих. Конкуренція величезна. Хоч українця Швецова та його польського колегу на Євро ми включили як четвертих арбітрів. Повірте, в сучасному футболі й четвертий арбітр грає значну роль. До речі, зараз ми проводимо спеціальні заняття, аби сформувати «надійні» бригади рефері на матчі Євро, виробити в них відчуття ліктя. Це дуже важливо під час роботи на подібних турнірах. Там кожен матч – наче останній!

БАГАТСТВО... В 50 ЦЕНТІВ

– У вас є якісь фартові суто суддівські амулети?

– Так. Адже ми, люди Середземномор'я, зазвичай надаємо великого значення подібним речам. Для жеребу перед матчем я завжди використовував монетку в 50 американських центів. Я з нею ніколи не розлучався. Мабуть, це саме вона допомогла мені в доволі успішній кар'єрі (усміхається).

– Свисток теж якийсь особливий?
– Ні, свисток у мене звичайнісінький. З ним також не розлучався майже ніколи. Я його зберігаю вдома. На поличці, поряд з цінними речами. Там, до речі, лежить і м'яч з фінального матчу ЧС-2002, який я мав щастя обслуговувати.

– Сеньйоре Колліно, у вас, як ні в кого серед арбітрів, є багато прізвиськ. У Росії вас називали «Кащеюшка», в Європі кличуть «Фантомасом» та «Інопланетянином». Не ображаєтесь?
– Ні. Якщо людям так подобається – то нехай. Думаю, вони не зі зла ці імена вигадують. До речі, мало хто знає, що в Італії мене ще називали «Коджо», це був герой одного з американських фільмів про італійських бандитів. Один з персонажів картини був лисий, і мене довгий час асоціювали з ним. Я і не думав ображатися чи якось реагувати. У футболі, зрештою, на прізвиська не прийнято ображатися. А взагалі, це дуже круто, коли ти схожий лише на себе...

Сергій ПЕРЕБИЙНІС, «Український футбол»

Какой то журналист неадекватный. Все пытается сеньера Коллино как либо обозвать.То "колино" то "фантамас" Нормальный дядька, немного похож на нашего колобка.Только какого то свирепого.