Автор: Барвiнок
Зареєстрований: 11.05.2020
Останній візит: 04.07.2021
7 серпня 2020 11:29
15

«Динамо»: післямова

Попередній мій блог був некрологом улюбленій команді після катастрофічного кадрового рішення Суркіса. Фактично «Динамо» спіткала доля «Дніпра» і «Металіста», але формально воно все ще існує: є футболісти, тренери, керівний і обслуговуючий персонал. Звісно, правильніше це дивне утворення було б назвати якось інакше, але не про номінативи мова. Спробуємо розібратися в тому, що маємо на виході після фактичного вбивства клубу, і які ймовірні перспективи цього постклубу.

Я не претендую на роль футуролога, але питання достатньо цікаве, щоб зробити деякі припущення. Спочатку про історичне тло – власне, те, що становило сутність динамівського клубу. Петеушники, які вже у більшості підтримали призначення Луческу за результатами опитування Динамоманії (на цей день 153 і 27 байдужих проти 136), певно, через вік і брак допитливості не знають, що успіхи команди Лобановського були не просто наслідком його інтуїції і вміння впливати на футболістів, а ґрунтувалися на виробленій ним і Олегом Базилевичем системі поглядів, яка мала витоки ще в діяльності Ошенкова, Соловйова і передусім Маслова. Час вносив доповнення й уточнення в систему, але принципи лишались непорушними і виправдовували себе. Ця система більшу частину тренерської діяльності Лобановського перебувала у протистоянні із системою головного тренера «Спартака» Бєскова, котрого підтримувало московське футбольне керівництво. «Спартак» віддавав перевагу грі у дрібний пас через центр, стіночки, імпровізацію, технічний вишкіл. «Динамо» орієнтувалося на варіюванні тактик (славнозвісна аритмія), універсалізації гравців, грі по всьому фронту з активним використанням флангів і розрізних вертикальних передач, пріоритеті фізичної підготовки і застосуванні на її основі пресингу. Суперечка двох шкіл точилася довго і не лише на футбольному полі, але й у засобах масової інформації. Винокурову і Кучеренку (та ін.) в Москві блискуче опонували Римаренко і Мирський (та ін.) у Києві. Звичайно, критерієм істини була спортивна практика. Відомо, що Бєсков, об’єктивно видатний тренер, публічно визнав перемогу Лобановського у цьому протистоянні.

Життєздатність своїх принципів Лобановський довів і за умов уже не лише адміністративно-командного функціонування команд, а й ринково-професійного. Приміром, 1997 року з порівняно скромним за виконавським потенціалом складом він вщент розніс «Барселону» з Рівалдо, Фігу та іншими зірками.

Протистояння двох світоглядів відбувалося не тільки на теренах радянського футболу. Нетривалий період гегемонії іспанської збірної свідчить про те, що на міжнародній арені динамівські принципи (близькі до принципів тотального футболу) постійно перебували в конфронтації з принципами Бєскова, трансформацію яких умовно можна назвати барселонськими принципами. Це приблизно, як у політиці протиборство правих і лівих: то попереду праві, за яких краще росте економіка, то ліві, які корегують розподіл національного продукту. І все ж помітний пріоритет правих, оскільки треба завжди мати, що розподіляти. Так і у футболі: умовно динамівські принципи дещо продуктивніші – особливо, коли клас гравців достатньо високий. Класичний приклад – як німецька збірна на полички розібрала зіркову команду Бразилії у фіналі ЧС.

Напевно, є сенс говорити про національну схильність до певних принципів: іспанські, бразильські, ті ж грузинські команди ніколи не зможуть втиснути себе у структури гри, які близькі німцям, англійцям чи українцям (за всіх відмінностей цих національних футбольних шкіл). І великою помилкою є насадження неприродних ігрових принципів у будь-яких командах.

Саме це сталося в київському «Динамо» після запрошення Реброва. Ми ще не осягнули вповні, наскільки руйнівним для команди було те, що зробив він разом з Раулем. Відбулася зміна курсу команди на 180 ° до чужого для ментальності українців барселонського стилю з пріоритетом дрібного пасу, поперечних передач і гіпертрофованої компактності (Рауль в одному з інтерв’ю наполягав, що відстань між футболістами не повинна бути більшою за 15 метрів!). Грати вертикальними передачами за такої компактності, користатися переведенням м’яча з флангу на фланг, навіть створювати чисельну більшість на певних ділянках поля стало важче. Ми стали звикати до «комбінацій», коли м’яч від штрафного майданчика суперника кияни дрібними пасами вели до свого воротаря, а м’яч в атаці приймали здебільшого спиною до воріт суперника. Звичайно, така компактність з іншого боку зменшувала ризик позиційних помилок в обороні. Але вона була безперспективною в атаці, оскільки вимагала наявності у складі гравців, спроможних постійно перегравати суперника на клаптику поля. Цей стиль у «Динамо» поступово зайшов у глухий кут – Рауль і Ребров, відчувши це не лише за результатом, а й за подальшою перспективою, змушені були піти. Але спадок вони лишили по собі: у команді не тільки працювали іспанські тренери – діяла хибна система, ними збудована. Не зламавши цю систему, годі було розраховувати на прогрес клубу, хто б не прийшов на місце Реброва. Я покладав обережні надії на Михайличенка: доводилося з ним спілкуватися – і він справляв враження мудрої людини. На хибному старому фундаменті протягом першого року (за який я волів би його взагалі не чіпати), він виконав поставлені завдання: виграв Кубок України і забезпечив кваліфікацію Ліги чемпіонів. Після виконання завдання – безпрецедентне рішення Суркіса: звільнення Михайличенка і призначення антагоніста «Динамо» Луческу. В інтерв’ю по закінченню чемпіонату Михайличенко чітко висловився: команда потребує чистки. Чи він мав на увазі, що в колективі були футболісти, які відверто «зливали» тренера, чи вони просто не відповідали вимогам клубу, хотілося б почути від нього. Якщо перше – такі гравці мали б отримати «вовчий білет» і забути про футбол. Якщо друге – це пом’якшує ситуацію, але підтверджує тезу про необхідність системних змін у клубі. Щоб робити висновки, треба знати «кухню» команди. Але можна пригадати тон, в якому до головного тренера звертався після закінчення основного часу фіналу Кубка України Сидорчук… Після цього він мав дуже надовго забути дорогу до основного складу команди. Здається, необхідну рішучість Михайличенко виявив тільки після завершення чемпіонату, але Суркіс вже приготувався до контрольного пострілу в команду.

Маленький і зовсім не ліричний відступ. Після Лобановського Суркіс зупиняв вибір, зокрема, на Дем’яненку, Лужному, Газзаєву, Сьоміну, Реброву, Блохіну, Михайличенку, Луческу. Що спільного між ними? Чим мотивувати цей вибір, інакше як методом випадкових чисел? Суркіс сказав після призначення Луческу футболістам приблизно так (по пам’яті): «Якщо й тепер нічого у вас не вийде, навіть не знаю, що робити». Що ж, чекаємо, як цей метод діятиме надалі.

А чи вийде? Ми наблизилися до питання, сформульованого на початку.

Утім, який критерій: вийде чи не вийде? Луческу почав працювати з клубом, не маючи чітко окреслених завдань. Мабуть, цю дурість слід вважати послідовною: Михайличенко мав завдання, виконав його і був звільнений. Луческу не має завдання – і оцінюй його як заманеться.

За повної відсутності критерію роботи, зупинимось на абстрактному покращенні результатів (бодай на одне очко). Чи є підстави сподіватися на нього? Гадаю, є. Я не піддаю сумніву професіоналізм Луческу в межах означеної спартаківсько-барселонської парадигми. Але я чітко бачу стелю для розвитку команди в цій парадигмі. У цю стелю свого часу вткнулися Ребров і Рауль. Цю стелю відчув Луческу, працюючи в «Шахтарі». Для успішної гри за такою методою потрібно мати у півзахисті й нападі південних хлопців: бразильців, аргентинців, іспанців – причому не другорядних… «Шахтар» за Луческу таким чином і будував кадрову політику. Слід віддати йому належне: південні молоді футболісти були віднайдені талановиті, і потім вони добре заграли в сильних клубах: Фернандіньйо, Вілліан, Мхітарян та інші. Але така побудова команди потребує серйозних фінансових можливостей, по-перше. Можливості для цього в Ахметова більші, ніж у Суркіса. По-друге, талановиті гравці повинні мати мотивацію їхати в Україну, де чемпіонат ослаб, де команди знімаються з першості, де йде війна. Тобто можливостей прогресувати у них мало. Отже, побудувати команду на цих основах у Луческу не вийде. Велике щастя, якщо в Київ приїде бодай один сильний конструктивний футболіст.

А що без них? Звернімося до досвіду «Шахтаря» Луческу: хто з молодих українських футболістів атакуючої ланки по-справжньому заграв у нього? Відповідь проста: аж ніхто! Були розмови (боюсь помилитися, але, здається це слова самого Луческу), що з Коваленка буде другий Шевченко. Ну і?! Скільки матчів ми бачили, коли вся атакуюча ланка «Шахтаря» всуціль складалася з легіонерів! Чи можна за таким принципом побудувати команду-зірку в Україні? Переконаний – ні! По-перше, тому що фінансові можливості будуть все одно незрівнянно менші, ніж у, приміром, «Барселони» чи «Мансіті». По-друге, тому що талановиті бразильці будуть менш охоче їхати в Україну, ніж раніше. Третій чинник стосується уболівальників. Традиційно футбольний клуб – це умовно «наші хлопці», до яких додали пару-трійку класних гостей. Я не уявляю, як нормальний любитель футболу може вболівати за космополітичний «Шахтар» чи навіть суперзірковий «Мансіті».

Зате можу уявити, як судомно Суркіс, Луческу і компанія шукають зараз умовних бразильців. Але цілком ясно, що покладатися доведеться на своїх. І з ними Луческу працювати не вміє, та й вони не підходять під його принципи.

Отже, за цілком можливої стабілізації гри генеральний напрямок команди відомий. Наш мертвяк прямує в яму…

Забавно читать как Вы направо и налево обзываете всех несогласных с Вашим мнением людей ПТУшниками и двоечниками но даже не можете осилить базовых правил оформления текста которым учат детей в школе.
Сховати
Agree to disagree, Вы имеете в виду знаки препинания в сложноподчиненном и сложносочиненном предложении? Я могу Вам в порядке исключения помочь исправить три пунктуационные ошибки в одном предложении. Когда Вы будете излагать нарушенные мною базовые правила, постарайтесь избежать новых. Бесплатно русскому языку я не учу.
Про Вашу орфографию я скромно умолчу. Как учитель со стажем констатирую, что Ваша апелляция к школьным знаниям выглядит гротескно.
Сховати
Барвiнок,
Учитель со стажем? Вы серьезно? Вас к детям подпускать опасно. С такими «учителями со стажем» не стоит удивляться что 73% людей в стране голосуют за клоуна. У Вас фамилия не Голобородько случайно?
Сховати
Agree to disagree, прогресс. Всего одна пунктуационная ошибка. Правда, о базовіх правилах ни слова. :) Идите с богом.
Сховати
Барвiнок, Базовix? Вы это серьезно? А Я уже подумал что Вы знаток орфографии, филолого-лингвисто-учитель со стажем! Может Вам самому пару уроков взять не мешало, перед тем как детей учить? Заодно узнаете у настоящего учителя что такое красная строка и отступ.
Сховати
Agree to disagree, если Вам невмоготу, собачьтесь со своими родными и близкими. Если и этого мало для самоутверждения, почитайте орфографический и пунктуационный справочники. У Вас ни одной реплики нет без грубых ошибок. Я бы на это не обращал внимание, но Вы "ТИПО" сами обеспокоены вопросами грамотности. На сайте Динамомании никто не придерживается отступа, в том числе и Вы. Если Вам есть что сказать по сути моего поста, можете это сделать даже с Вашим уровнем грамотности: я потерплю и постараюсь сориентироваться в лабиринтах Вашей мысли. Если нет, не надо здесь портить воздух.
Сховати
Барвiнок, На сайте Динамомани поливна ПТУшников и двоечников, Вы тоже один из них?
Спасибо! 100% согласен. Мои мысли один в один. Старого пса новым трюкам не научишь гласит народная мудрость. Те игроки которые есть сейчас в ДК не заточены под игру Луческу. Продолжаю наблюдать за очередным "экспериментом" Суркиса с большим пессимизмом. Беда Суркисов в том, что более чем за 25 лет управления клубом, братья не выработали четкой стратегии развития клуба, а самое страшное, не определились - какой футбол они хотят видеть. Нет стратегического видения. Шараханье из одной крайности в другую. Выиграть у кротов какой-то матч, попасть в групповой этап ЛЧ и т.д. Это локальные задачи. Они могли бы быть хороши для условного Днепра, Металлиста и т.д, но не для такого клуба, как Динамо.
До речі, умовного бразильця не довелося довго чекати. Цікаво, це гравець рівня Вілліана чи Фернандіньйо?
Высер
Сховати
Игорь, реплика во всем блеске интеллекта. Косвенное подтверждение правоты моих выводов: ведь у живого клуба - живые болельщики.
1. Дуже велике прохання, не чіпати птушників!) Власний досвід каже, що ПТУ це не тільки непогана освіта, якщо чогось сам бажаєш, але і чудові люди. Мені колись батько казав - будеш погано вчитися - підеш в ПТУ. Ну, пішов, добровільно) Щасливий від того. Та як птушнік кажу, що не підтримував цього тренера)
2. Все ж, думаю, що не можна рівняти часи. Дінамо це не тільки Лобановській, а ще і відповідний ресурс. Зараз цього вже нема.
3. Футбол став іншим. Раніше буле національні школи, які були дещо замкнуті, зараз відкитий світ, в якому різні специ працюють в різних странах, а гравці їдуть по усьому світу. Це данність. Це змінає моделі, всі вчаться в усіх. Зараз гра через пас і не більше ніж на 15 м в Мансіті працює разом з пресінгом, дуже активними флангами, та кінжальними розрізними пасами. Впевнений, що Лобановській зараз тренував би інакше. А зараз ще і інший час, коли гравці інакше ставляться до усього. Багато співвітчизників теж мріють про дві-три сотні тисяч баксів, тачку, будинок и красуню без комплексів під піхвою, а нашим гравцям все це доступно вже на межі юнацької команди. Навіщо "страдать" більше?
4. Застерігся би рівняти спартак и Барсу.
5. Хочу захистити Реброва) Не згоден з висновками. Більш того, я б запитав в презідента клубу - а навіщо він взагалі запрошував Сьоміна, наприклад? Так, того самого, який прям дійшов до висот еврокубку. А що він збудував? Що залишив? Як раз Ребров будував сістему. Структуру. Що тут робили Газаєв и Сьомін? Блохін теж. Вони працювали тут і зараз. Не на філософію. Хоча й зробили непогані речі. А от Сергій Балтача працює в Англії. Давненько вже. Років 19 в академії. Фізрук? Сердце? Мороз працює з юнаками. А чому не далі? Чому помічник головного тренера у нас футболіст, який тільки вчора грав? Не зараз тільки, а кожен раз. Чим Хацкевіч був краще Мороза, наприклад? Але ж той же Мороз останні роки як раз працював з цими нашими гравцями. Ну, може він геть безталанний, так навіщо ви його тоді робили тренером?
Багато є чого казати, але...
Сховати
Балтача, Дякую за розлогу і змістовну відповідь. Прикметно, що вона – не від когось із вже 170 адептів Луческу, а навпаки. Ті мовчки мінусують, а заперечити нічого не можуть.
По пунктах.
1. Щодо петеушників, шкодую, що Вас образив. Цей термін бачив на одному з форумів, він мені видався лаконічним. Охоче відмовляюся від нього.
2. Я не рівняв часи. Лише писав, що не слід забувати, звідки береться все, що зараз є у футболі. А його фундамент – у минулому. Лобановський зараз тренував би інакше – без сумнівів. Він, до речі, в 90-ті тренував не так, як у 70-ті. Але принципи – лишалися. Мій пост саме про них, про принципи. Відразу місточок до Вашої 5-ї тези. Недавно передивлявся матчі «Динамо» 90-х: пріоритет середніх передач, більшість пасів – вертикальні. ЗОВСІМ інший футбол, це все те, від чого відмовився Ребров з Раулем, віддавши пріоритет дрібному, часто поперечному пасу. А це вже було відмовою від принципів. Динамівських принципів. Малюнок гри змінився докорінно. Ще раз наголошу: це не значить, що за Лобановського не було дрібних передач, а за Реброва – дальніх. Мова про пріоритет і стратегію командної гри.
Щодо ресурсу. От тут цікаво. 97-го року у Лобановського був скромний ресурс – фінансовий, адміністративний, кадровий. Чого не скажеш про «Барселону». Ви пам’ятаєте результат. І це принципово: ми мали (тепер у минулому часі) свою систему, яка давала змогу скромним ресурсом бити грандів. Тепер у нас та ж сама система, що у них. А ресурс – ще вбогіший. Який результат прогнозуємо? Яка ціна відмови від принципів?
3. Футбол і раніше змінювався. Революцій на кшталт тотального футболу, як твердив Лобановський вже не буде. Є еволюція. Цікава. І раніше національні школи взаємозбагачувались. І зараз цей процес триває. Про «Мансіті» згоден. Там є пресинг, не лише гра на чистих м’ячах: Гвардіола зовсім не примітивний. Але пріоритети лишаються. :)
4. Лишаюся при своїй думці.
5. Про Реброва писав. Він справді вибудував систему, як мені здається, на хибному фундаменті. Щодо призначень Суркіса у нас повна згода. Щодо Балтачі. Він же, здається, працює з молодими. І чи є в нього бажання їхати в Україну?
Насправді можна критикувати колишні призначення Суркіса, вони були легковажні і бездумні. Але це як у шахах: вибір сильного ходу в сумнівній позиції. Хоча й не привід підставляти ферзя.
Сховати
Барвiнок, знов про Рєброва)
- не згоден, щодо дрібного пасу. Мені здається (або нехай би сам Рєбров заявив - я прихильник дрібного), що дрібний пас оборотна вимушена сторона оборежної гри. Мінімум ризику, гра першим номером, контроль - якщо футболісти не дуже високого рівня, то сприймають це таким чином, що пасують тому, що поруч аби не загубити мяча. Швидкість руху низька - от и поперек катаєм. Хіба такі високоякісеі гравці були? Де вони зараз?
- так, ресурс був також у 1997. Гравців було просто знайти в Україні, також і поруч. Зараз є конкуренція. Є кращі варіанти.