Юрий ГРИЦЫНА: "Таких нападающих, как Леоненко, практически не было. А может, и не было вообще"

Юрій Грицина, півзахисник київського Динамо і збірної України початку 90-х, пригадав, як грав з Шевченком, Ребровим, Леоненком.

– Як вам працювалося під керівництвом Михайла Фоменка? Знаємо його як суворого, вимогливого, небагатослівного тренера…

– Знаєте, я про це не думав. Не можу нічого поганого сказати про своїх тренерів. Подобається тобі тренер чи не подобається – це робота. Будеш сперечатися – нічого не отримаєш і грати не будеш. Фоменко чимось нагадував мені Валерія Васильовича Лобановського. Думаю, всі вони хотіли бути на нього схожими.

– Молоді Шевченко та Ребров. У яких ви були стосунках із ними?

– Шева був ще зовсім молодим хлопцем – його тільки перевели із Динамо-2. Щодо Сергія, то добре пам’ятаю, як він перейшов із Шахтаря. У нас були нормальні стосунки. Не скажу, що зараз ми спілкуємося, але коли перетинаємося "по ветеранах" – можемо перекинутися парою реплік. Ставимося один до одного з повагою.

– Леоненко три роки поспіль визнавався найкращим футболістом України. Заслужено?

– Думаю, що так. Можна стати найкращим один рік. Але три роки поспіль – це вже стабільність, правильно? Він насправді – хороший футболіст. Таких нападників, як Леон, мало було. А може й не було взагалі. Я його пам’ятаю ще з московського Динамо. У нього було все – швидкість, дриблінг, техніка, удар. І головою грав, і пас міг віддати. Грав на команду, але й самотужки міг витягнути матч.

– Зараз на зв’язку із знаменитим експертом?

– Звичайно. Зустрічаємося, грали за ветеранів, зараз він нам, як тренер (Усміхається). Чи змінився? Ні, це той самий Леон із 90-х, якого я давно знаю. Він не з тих людей, що задирають ніс.