29 апреля 2020 10:32
Кирилл ПЕТРОВ: "О наборе в академию "Динамо" услышал по телевизору"

Захисник «Колосу» Кирило Петров прийшов у нашу команду в зимове міжсезоння, і у другій частині сезону 2019/2020 він зіграв чотири матчі, причому всі від першої до останньої хвилини. Наш оборонець навіть відзначився переможним голом у грі 20 туру FavBet Ліги у ворота львівських «Карпат» (2:1).


Кирило, вітаю! Як ти там карантиниш?

Вітаю! Карантинемо як і усі. Хоча у мене є можливість на дачу виїжджати. Там робимо домашні справи у будинку, прибираємо територію, у городі працюємо. Тож, можна сказати, що ми справжні селюки і займаємося сільськими справами (сміється). Але і про спорт не забуваємо – ось приїжджав Володя Лисенко, ми з ним через сітку грали у тенісбол. Дача біля Десни розташована, неподалік від Вишгороду, тож бігаю тут на природі, біля річки, дихаю свіжим повітрям. Я ж недалеко від Оболоні мешкаю, тож зручно…


А як зі спортивною формою?

Нам у командну групу тренери скинули програму підтримки форми, тож виконую її. Плюс самостійно бігаю кроси, роблю вправи. На жаль, не можна грати у футбол, тож намагаюся займатися фізкультурою.


Ось у інтерв’ю нам Євгеній Морозко так і сказав – що наразі це фізкультура, коли один, без команди…

Так, це правда. Важко примусити себе, коли ти один. Якщо з кимось, то легше займатися чи бігати. А так одному вдвічі важче. Але тримаю себе у тонусі.


Самодисципліна в порядку?

Ну так у мене ж динамівська школа! Звісно, у мене з самодисципліною в порядку. Я зранку прокидаюся, роблю зарядку і десь півтори години у мене спорт


А як у тебе з твоєю улюбленою рибалкою?

Так ось, я тільки з рибалки як раз і приїхав. Ти вчора телефонував, то я на Десні ж був на риболовлі. Батько приїхав до нас, тож ми з ним порибалили. До речі, це батько мене і «підсадив» на рибалку колись, він її дуже любить. І коли є час, виїжджаємо з ним на велосипедах, Десна ж поруч.


Наше традиційне і улюблене питання – як ти прийшов у футбол?

У сім років прийшов у динамівську Академію, до речі така ж сама історія, яку вам розповів про себе Андрій Богданов. Тож можна скопіювати його інтерв’ю, і поставити до мого (сміється). Просто ідентично – ми з ним разом до школи динамівської прийшли, і пройшли всі сходинки дитячого та юнацького футболу. Він далі у «Арсенал» пішов, я у «Динамо», а спочатку були разом. І зараз знову разом, тепер у «Колосі»!


Але якійсь відмінності були, як ти взагалі у ДЮСШ потрапив?

Я дивився матч Ліги Чемпіонів по телевізору, «Динамо» грало. І коментатор гри сказав, що проходить набір у Академію «Динамо». Тож я попросив батьків, щоб мене відвезли у цю школу. І ми туди потрапили – я, Андрій Богданов, Женя Макаренко, Діма Коркішко, Сергій Люлька, інші хлопці. І у мене як то одразу пішло. Пощастило, що у мене старший брат у дворі грав у футбол, і мене завжди брали у команду. Тож, я завжди був у тонусі (сміється).


Тебе не одразу в захист поставили?

Так, не одразу. Моментами було – то опорника грав часом, то у захисті, то півзахисника. Зараз вже не пригадаю той момент, коли центральним захисником поставили. У юнацькій команді здається, коли вже тренери бачили, де у мене найкраще виходить грати. Які в мене здібності.


Ти ж у кар’єрі також не завжди у захисті був?

Так, звісно. Я ж у «Кривбасі» опорником спочатку був. Потім у захист поставили. У «Говерлі» така ж історія була. Тож, періодами – то там, то там. На даний момент для мене немає різниці де грати, і там, і там відчуваю впевнено. Проте, у півзахисті потрібно більше бігати (сміється).


Так ти і на Чемпіонаті Європи U-19 у 2009 році, коли Україна стала чемпіоном, грав опорним півзахисником. Ще і з капітанською пов’язкою…

Так, увесь турнір на цій позиції провів. Ух і емоції тоді були. У юнацькому віці такі емоції раз у житті бувають. Та взагалі кожна емоція вона раз у житті буває. А на тому чемпіонаті, я думаю, не тільки всі хлопці, а і тренери та персонал таких яскравих емоцій до цього не відчували. Тоді наша сила саме у команді була. Не в окремих гравцях, а саме у колективі та у нашому тренерському штабі. Юрій Миколайович (Калитвинцев – прим.) нам тоді сказав, що сила завжди не в особистостях, а сила у колективі. Тож, ми виходили і можна сказати «вмирали» на полі один за одного, за свої родини, за свою країну. Так і прийшов результат.


З хлопцями з того складу підтримуєш стосунки?

Усі хлопці пороз’їжджалися, тож не дуже часто тримаємо зв’язок. Коли бачимося особисто, то спілкуємося, так. Зі всіма добрі стосунки залишилися, але усі в різних командах були, в різних чемпіонатах, в різних країнах. І коли ми пересікаємося з хлопцями з нашого чемпіонського складу, я завжди радий бачити їх. Є що пригадати, ми ж з багатьма починали у збірних з чотирнадцяти років.


У попередніх інтерв’ю тебе кілька разів просили порівняти рівень різних чемпіонатів, де ти грав. Після зимової паузи ти у чотирьох матчах УПЛ сезону 2019/2020 зіграв. Що скажеш на даний момент?

Український чемпіонат складніший у плані фізики. Всі команди фізично сильні. З українськими командами важко грати. На фізику упор і у Польщі. А ось у Азербайджані більше дають грати у футбол. Там менше фізичної боротьби, менше стиків. За рахунок легіонерів там тримається непоганий рівень чемпіонату. Що до УПЛ, то тут наразі також непоганий рівень, хоча «Динамо» моїх часів було б чемпіоном, я впевнений. Звісно, всі вже скучили за матчами. Тим більше, що ми дуже плідно збори з «Колосом» відпрацювали, вдало грали одразу після зимової паузи, увійшли у ритм, відчули один одного, зігралися на полі. І тут ба-бах! Епідемія, карантин, пауза. І потрібно буде все спочатку починати, знову збори проходити, щоб команди набрали форму. На даний момент цікаво, як буде продовжено чемпіонат. Що придумають щодо його завершення. Який буде формат. Подивимося.


А яка твоя думка?

Мені здається, що потрібно стикові матчі якійсь робити або коротший другий етап. Можна в одне коло між собою зіграти. П’ять матчів, а потім стикі провести. Сім ігор для кожної команди буде. Ці матчі за півтори місяці можна провести. Різні варіанти можна продумати.


У зимову паузу ти казав, що цікаво буде зіграти проти «Динамо» на «Олімпійському». І ось на початку березня тобі це вдалося. Які були емоції?

Ну таких особливих емоцій не було. Так, «Динамо» для мене рідний клуб, але я не провів за головну команду таку кількість матчів, щоб відчувати якусь ностальгію. Грав, як проти звичайного суперника, як проти «Шахтаря» чи «Ворскли», не має значення. Так, коли граєш проти наших грандів «Шахтаря» або «Динамо», мотивація в тебе неймовірна. Плюс градус матчу високий, атмосфера на стадіоні, вболівальники. Що до матчу з «Динамо», то на «Олімпійський» ми їхали за перемогою. Ми знали, що ми можемо грати проти цієї команди, і ми це доводили із першої хвилини. До вилучення динамівці дуже рідко до наших воріт доходили, жодного удару у створ наших воріт не було. Якщо б Віктор Циганков не забив той м’яч шалений, можливо зовсім інший рахунок був. Але що було, то було.


«Колос» зіграв після зимової паузи п’ять матчів, з ним ти провів у старті чотири гри від першої до останньої хвилини. Що можна сказати про цей відрізок команди у FavBet Лізі?

Ну ще не на сто відсотків зіграна команда була, а так непогано ми виглядали. Те що від нас вимагав головний тренер, ми намагалися виконувати. Скажу так – більше у нас виходило, аніж не виходило. І є над чим працювати ще, і я думаю, коли повернемося, і будемо так само тренуватися і грати, як ми грали перед карантином, то ми будемо прогресувати.


Женя Морозко в інтерв’ю нам сказав, що дуже часто заходить у Інстаграм. Ти часто заходиш у соцмережі?

Я спокійно до цього ставлюся. Я у Фейсбуці присутній, але дуже рідко щось там публікую. Я дивлюся, читаю стрічки друзів, а то без телефону руки відсохнуть (сміється).


У тебе питали колись про твої татуювання?

Та то особисте, якщо чесно. Імена моїх дітей, моєї дружини, ще є різні особисті. У всіх є дуже особисті татуювання.


Тобі скоро тридцять. Що таке 30 років для професіонала?

Багато футболістів доводять – якщо тримати себе у тонусі, то вік це не ключова роль. Якщо ти правильно ставишся до себе і свого здоров’я, то тридцять – це нормальний футбольний вік. Деякі футболісти у 36, у 38 років грають на найвищому рівні. У нас вважають, що гравець після тридцяти – це все. Подивіться у Туреччині яких гравців запрошують, у провідних країнах трансфери у 32, у 34 роки – це звичайна річ, і великі гроші платять за трансфери.


Що порадиш молоді?

Потрібно, щоб молоді давали поради їхні тренери. Від себе скажу — ніколи не зупиняйтеся. Ні на кого не ображайтеся, працюйте, і чекайте свого шансу. Всьому свій час!


БЛІЦ

Ліверпуль або Атлетіко (Мадрид) – Ліверпуль

Джип або кабріолет – джип

Карп або щука – для мене однаково (сміється). По сезону!

Айфон або Самсунг Гелексі – Айфон

Шашлик або уха – уха

Техно або дискотека 90-их — дискотека 90-их

Сік або чай – чай

Фантастика або історичний фільм – історичний

Єгипет або Емірати – Єгипет

Мальдіні або ван Дейк — Мальдіні