9 апреля 2020 11:58
Сергей НАГОРНЯК: "В 2002-м году из-за SARS в Китае полтора месяца был карантин"

Наставник юнацької збірної України U-16 розповідає про те, як пережив епідемію SARS


Що це було?

— У 2001–2003 роках я грав у Китаї за команду «Шаньдун Лунен» із міста Цзінань. У листопаді 2002-го неподалік Пекіна почалась епідемія SARS — Тяжкого гострого респіраторного синдрому. За наслідком цього Чемпіонат країни перервали. Сумарно карантин тривав десь півтора місяця, ще якийсь час відбувалася підготовка до поновлення сезону. А загалом пауза в Чемпіонаті тривала трохи менше двох місяців.


Що довелося витерпіти?

— Коли все почалось, я встиг літаком відправити сім’ю до України. Загалом повітряне сполучення не перекривали, а обмежили; перші два тижні карантину літаки майже не літали, потім усе потроху відновилося. Сполучення між містами та провінціями теж не перекривали, однак ввели запобіжні заходи: припустімо, в’їжджаєш на машині в якийсь населений пункт, у тебе міряють температуру. Щодо житла у моїй команді був такий принцип: китайці жили на базі, іноземців селили або в готелі, або на квартирах. Я жив на квартирі, однак мій будинок був десь за 100 метрів від нашої тренувальної бази. Тож перші два тижні карантину харчувався саме там. Із часом нам дозволили виходити в місто. У цілому психологічна атмосфера була не дуже хороша, втім, набагато легша, ніж сьогодні.


Як проводили вільний час?

— Найголовніше те, що у нас не переривалися тренування. Причому справжні — всією командою, а не групами футболістів. А вечори проводили так: я тісно спілкувався ще з трьома іноземцями, ми збиралися в когось на квартирі, грали, наприклад, у карти, а вечерю замовляли в ресторані. Замовляли так: із нами постійно був місцевий таксист, ми взяли з ресторану меню, показували йому пальцем, що нам купити, він їхав і привозив, а ми розплачувалися. Коштувало це копійки.


Про те, що запам’яталося…

— Китайці — дуже дисциплінований народ. Їм сказали — не можна, вони й виконували. Нам, іноземцям, не забороняли нічого, а «наполегливо просили» — дуже ввічливо. Запам’яталось, як виходиш у місто чи в супермаркет, і всюди порожньо, хоча за нормальних умов усе нагадувало мурашник.