Защитник "Волыни" Ярослав Конкольняк: "Хочется, чтобы команда вышла туда, куда хочет, по спортивному принципу"

Ярославе, уже десь півтори тижні команда на вимушеній паузі. Чим займаєтеся у цей час? Як підтримуєте форму під час карантину?

Ну взагалі, звісно ж, ця пауза незапланована, адже був вже налаштований на чемпіонат. На жаль, через епідемію доводиться сидіти вдома і шукаємо різні варіанти, як зараз себе підтримувати у формі. В моїй ситуації – то я зараз трохи лікуюсь, тому що прихворів, чекаю якнайшвидшого одужання, після чого буду приступати знову до тренувань. У нас із дружиною є невеличка фітнес-студія, і вона дозволяє, в принципі, підтримувати форму. Зараз вона не працює, закриті на карантин, але так, для себе, у мене є де займатися. Тому буду старатися як мінімум декілька годин в день виділяти для того, аби підтримувати форму.

Цікаво, який настрій у футболістів, адже національний карантин продовжили ще на три тижні?

Звісно, сумно це все. Я так розумію, що епідемія тільки поширюється. Звичайно, не хотілося б, щоб вона охопила багато людей, і було би добре, якби, так як попередньо розраховували, до 3 квітня це все закінчилося. Нам залишається тільки змиритися. Єдиний плюс – те, що з дружиною та дитиною проводимо час у сімейному колі.

Тепер безпосередньо про футбол – у «Волині» ти із початку року. Чи встиг уже звикнути до нової команди?

Так, адаптація пройшла якось легко та швидко. Колектив хороший тут, мені сподобався, атмосфера одразу лягла до душі. Плюс в тому, що з одним із тренерів – Андрієм Сапугою – ми працювали раніше. І взагалі, та довіра тренерів, яка була до мене під час зборів, дуже стимулює. А так – хороша атмосфера, зрозумілі завдання, на які ми всі націлені, тому я сподіваюся лише на краще.

Чи правда, що міг перейти до «Волині» ще раніше?

Ну це вже історія, однак були перемовини ще влітку, після закінчення попереднього чемпіонату. Тоді трохи не склалося, домовленість була така, що ми продовжимо спілкування взимку. Я про це знав, я готувався, знав, що за мною стежать. Тому морально був готовий перейти до «Волині», питання було тільки в тому, чи керівництво мене відпустить. Все склалося добре, тому зараз в новій команді.

Чи вважаєш це кроком уперед в своїй кар’єрі?

Так, звісно, вважаю, що для мене особисто це крок уперед. При всій повазі до рідної команди, ми розуміємо, що у Луцьку вже трохи вищий рівень. Звісно, багато що в нашому футболі впирається у фінансові можливості клубів і матеріальну базу, яка в них є. Однак я хочу дуже подякувати «Прикарпаттю», хотів би колись і завершити кар’єру в рідній команді з рідними уболівальниками. Утім, треба рухатися вперед, поки є бажання, сили, хочеться пограти трохи на вищому рівні.

Як тобі Луцьк? Можна якось порівняти з Івано-Франківськом?

Ну, для мене Івано-Франківськ, мабуть, найкраще місто у світі. Там я народився, там у мене всі рідні, друзі. Ці переїзди, звісно, якийсь відбиток свій дають. Поки що за ці місяці, крім стадіону, бази і квартири я ще нічого не побачив у Луцьку. Там, де встиг побувати – гарне місто, дуже багато тут історичних пам’яток. Звісно, якщо колись буде час, хотілося би відвідати Замок Любарта та багато інших визначних місць.

Як працювалося із нашим тренерським штабом на чолі з Андрієм Тлумаком?

В загальному мені подобається ставлення кожного з тренерів до мене, я відчуваю довіру. Прикро, що на одному із тренувань під час зборів я отримав пошкодження і тому не зміг себе показати і розкрити у повній мірі. Це трохи вибило мене з колії, я займався за індивідуальною програмою, десь ще зараз навіть та травма трохи турбує, однак в загальному – мені все подобається.

Зараз усе нормально з цим пошкодженням?

Так, зараз уже все добре. Звісно, свій якийсь відбиток воно ще дає, про себе нагадує, однак зараз якраз є час долікуватися. Дай Бог, щоб якнайшвидше почався сезон – сподіваюся, до нього уже буду готовий на всі сто та допомагати команді.

Давай згадаємо початок твоєї кар’єри. Чому обрав саме футбол?

У мене тато грав колись футбол на аматорському рівні – можливо, генетично це передалося й мені. Так сталося, що у дитинстві тренери забрали мене до футбольної секції, і потім уже все якось «накатом» пішло-поїхало. Любив дивитися футбол, та й в принципі тоді особливо й не було чим займатися крім спорту. Якось отак зав’язалася ця любов до футболу, яка у підсумку переросла у такий професійний статус.

Але, тим не менш, шлях до оцього професійного статусу вийшов у тебе досить тернистим?

Так склалося у мене в житті – був період, коли я виїхав за кордон, хотів спробувати із футболом там (прим. авт.. – як зізнався сам Ярослав, він намагався закріпитися не де-небудь, а у Великобританії, утім, не секрет, що там дуже важко отримати право на працевлаштування…). Там у мене не склалося, щоправда, на певний період мусив залишитися за кордоном. Ну і там, мабуть, я втратив золоті роки для футболіста – вважаю, що у віці 20-25 років ми якраз маємо на повну себе реалізовувати. Ну але, дякувати Богу, реабілітував свою кар’єру після цього, почав з аматорського рівня, ну а далі дуже добре, що у нас в місті з’явилася професійна команда – «Прикарпаття». Тренери довірилися мені, за що я їм вдячний. Ну і завдяки їм, як бачите, опинився у Луцьку.

У «Прикарпатті» - команді лише місцевих футболістів, такому собі українському прикладу «Атлетіка» з Більбао – була якась особлива аура та відповідальність?

Відповідальність за результат завжди була – в першу чергу, перед нашими вболівальниками. Їх приходило дуже багато – ви, мабуть, знаєте і бачили, що за відвідуваністю ми рівнялися й до матчів УПЛ. Насправді, це дуже цікавий проект – там і мер міста, і керівництво, і тренерський штаб – усі долучилися до його створення та підтримки і воно все маленькими кроками, однак розвивається та йде до своєї мети. Є надія, що колись, можливо, «Прикарпаття» ми побачимо й у Прем’єр-лізі. Головне – там є бажання, мотивація та стимул до цього. По-друге, там є багато хороших місцевих футболістів, і кожен з них хоче себе десь реалізувати. Це дуже важко насправді – їздити у інші міста на оглядини і показувати себе. А коли у місті є професійна команда, вона дає можливість тим хлопцям задуматися над своєю кар’єрою і їм вже є куди рости. Тому відновлення професійної команди «Прикарпаття» - це дуже великий плюс не лише для міста, а й усієї області.

У Івано-Франківську ти вже встиг себе проявити одразу на декількох позиціях – і в захисті, і у півзахисті. Яка з них все-таки «найбільш твоя»?

В принципі, зараз уже майже немає різниці – що грати захисника, що атакувального півзахисника, коли ти граєш на фланзі. Зараз у футболі є багато латералів, які грають від прапорця до прапорця. Тому навіть не знаю, мабуть, більше подобається грати лівого захисника, діяти більше з глибини, підключатися, забігання робити. Однак у більшості це залежить від тактики та того, як грає команда, однак, знову ж таки, гра на фланзі – це взаємна допомога та підстраховка, тому в принципі проблем із цим немає.

Забиті голи, яких у тебе чимало, приносили особливі емоції?

Звісно, кожен гол – це нові емоції. Голи не даються легко, це величезна праця зусиллями усієї команди, тому для мене кожен гол особливий.

Ну і дуже часто ти виконував пенальті. У тебе є особлива холоднокровність під час їх виконання?

Так, бувають і негативні моменти, коли те пенальті не забиваєш. Тут вже у кожного свої секрети, тому, мабуть, не будемо їх розкривати.

Повернемося до луцьких реалій. Наскільки ми зрозуміли, освоїтися тут допомагав земляк Волошинович?

Так, йому дуже велика подяка. Це великий плюс для мене, що тут є земляк Ростик Волошинович, і ми, в принципі, під час зборів більше трималися разом, разом проживали, він мені допомагав адаптуватися, показував «що, де і як». Це дуже полегшило період адаптації, тому в цьому плані мені пощастило.

Наскільки велике бажання у гравців все ж знову увірватися в сезон і таки дограти його?

Хочеться, щоб команда вийшла туди, куди хоче, за спортивним принципом. Зараз така ситуація, що не ясно, чим усе закінчиться. Звичайно, ми всі хочемо, щоб усі ігри відбулися з вболівальниками, тому всі чекають відновлення чемпіонату і повернення усього на свої місця. Однак ми усі розуміємо, що головне – це наше здоров’я та наша безпека, тож потрібно змиритися і перечекати цей момент.

Взагалі ж у нас може бути дуже насичене літо фактично без перерви між чемпіонатами. Морально готуєш себе та сім’ю до цього?

Я вже сказав, що ми не знаємо, чого чекати, однак розуміємо, що про якусь літню відпустку думати уже не так логічно. Ми ж зараз, можна сказати, на курорті, лише підтримуючи свою форму, тому маємо своєрідну незаплановану відпустку.

Друга ліга, Перша ліга… Готовий закрити останню професійну «мішень» українського футболу?

Час покаже. Звісно, бажання дуже велика спробувати свої сили на найвищому рівні, довести самому собі та вболівальникам, що можна через важку працю досягти усього в житті. Хотів би побажати просто зараз всім берегти своє здоров’я, дотримуватися усіх правил карантину та не порушувати їх, ну і сподіватися на те, що це все дуже швидко закінчиться!