20 декабря 2019 22:05
3
Ретро. Как Лобановский со слухами и неудачами боролся

Юрій КОРЗАЧЕНКО, «Футбольний клуб»


Непростим і неоднозначним видався нинішній рік у біографії київського «Динамо». Під керівництвом Олексія Михайличенка, котрий уже після початку нового сезону змінив біля керма команди Олександра Хацкевича, біло-сині, з одного боку, моментами демонстрували вельми яскраву гру, з іншого – не виконали поставлених на осінню половину завдань.


Одразу ж пішли гуляти чутки про можливу відставку тренера, про нездорову атмосферу в колективі... Як і рівно 35 років тому. Тоді за підсумками першого року після повернення Валерія Лобановського з відрядження до Москви «Динамо» посіло катастрофічне для себе 10-е місце в чемпіонаті Союзу.


Коли Валерій Васильович прийняв команду в Юрія Морозова, здавалося, що далі може бути лише шлях нагору. Під орудою ленінградського наставника дружина, яка впродовж кількох попередніх сезонів боролася за найвищі місця, раптом фактично розвалилася. Й головною причиною була названа саме відсутність Лобановського, що від нього керівництво радянського футболу вимагало зосередитися на роботі зі збірною СРСР, залишивши посаду в клубі.


Урешті-решт національна команда не пробилася до фінального турніру Євро-1984 – через єдину поразку від португальців, із мінімальним рахунком, після несправедливого пенальті. Київського фахівця московські начальники вирішили тоді зробити винним не просто в програші, а ледь не в розвалі всього вітчизняного футболу. З волюнтаристською постановою: визнати недоцільним використовувати надалі в якості тренера збірних команд країни.


Й ось удруге за неповний календарний рік гостро постало питання професійної придатності великого тренера! Та не в Москві, де він завжди вважався чужинцем (із відповідним інформаційним «супроводом» місцевої преси), а вдома, де доти авторитет Метра був, по суті, незаперечним.


Києвом поширилися чутки: Лобановського ось-ось знімуть, для цього не вистачає тільки розпорядження «згори», але з такими результатами воно не забариться.

Важкій розмові Валерія Васильовича з кураторами в ЦК партії передувало не менш напружене спілкування з підопічними. Його атмосферу передав Олег Блохін за допомогою Деві Аркадьєва, співавтора автобіографічної повісті «Футбол на все життя».


«– Мене викликають до керівництва, – сказав Лобановський, поглядаючи на принишклих гравців. – Розумію, що питання може стояти про мою подальшу роботу в київському «Динамо». Втім, воно може бути вирішене автоматично вже зараз, тут...


Футболісти напружено слухали, уважно дивлячись на тренера. А він, карбуючи кожну фразу, спокійно продовжував:


– Якщо мені запропонують залишатися старшим тренером команди, перш ніж дати свою згоду, я повинен для себе засвоїти вашу позицію: чи хочете ви зі мною працювати далі?


– Васильович, до чого такі запитання? – вставив хтось, але на нього відразу зашикали.


Лобановський виждав паузу, поки футболісти заспокоїлися, і знову заговорив:


– Думку колективу мені важливо знати зараз, бо від цього залежить моя не вельми приємна розмова з керівництвом, якому ще треба пояснити всі причини невдалого для нас сезону. Ваша думка мені важлива і для того, щоб прийняти своє власне рішення. Тільки якщо вважаєте, що готові працювати зі мною далі, я можу відповісти своєю згодою керівництву. Коли ж скажете «ні», то який сенс нам співпрацювати, навіть якщо начальство вирішить мене залишити?.. Але мушу прямо сказати: як вирішите працювати зі мною і керівництво теж надасть мені довіру, мої вимоги не зміняться! Я готовий продовжувати роботу, але керуючись тими ж принципами. У перспективу команди я вірю...


Команда загула, мов розтривожений вулик. З різних боків почулося: «Будемо працювати!», «Годі, Васильович, треба робити справу...», «Ми готові працювати з вами!». Лобановський мовчки вдивлявся в обличчя гравців, намагаючись зрозуміти, чи щира їхня довіра йому, як тренеру. Довіра, яку зараз висловлювала команда. Колектив.


Він підняв руку, заспокоюючи збуджених футболістів, і ледь тремтячим голосом сказав:


– Добре. Спасибі! Отже, я знаю, що у мене є серйозна підтримка в команді – довіра колективу. Тепер можу спокійно йти до керівництва і, якщо воно довірить мені залишатися в ролі тренера, попрацюємо разом. Будемо виходити на новий рівень. А в перспективу команди, повторюю, я твердо вірю».


Того року Лобановський, напевно, найрідше спілкувався з пресою відколи вперше очолив київське «Динамо». Тренера можна зрозуміти: сказати було про що, але – чи зрозуміли б на тлі блідих результатів команди? На інтерв’ю аж ніяк не надихала й обстановка, в якій доводилося працювати колективу. Згодом Валерій Васильович змалював її в своїй автобіографічній повісті «Нескінченний матч», написаній у співавторстві з Олександром Горбуновим.


«Навколо команди утворилася щільна завіса чуток, які сіяли сумніви щодо єдності наших помислів і цілей, ба навіть дискредитували тренерів і ряд гравців. Дивовижна все ж справа (ніяк не можу звикнути, хоча мав би давно зрозуміти неминучість цього): в дні невдач ті, хто вважає себе найбільш затятими прихильниками команди, вдають, що не помічають нікого з нас. Та й грець би з тим. Але за лаштунками вони ж розвивають бурхливу антикомандну діяльність і – найдивовижніше – радіють, коли команда програє, пророкують їй із переможним виглядом провали. Якщо ж їхні пророцтва не збуваються, вони знову поруч...»

Тож грудневе інтерв’ю Лобановського «Спортивній газеті» під заголовком «Довіру треба виправдовувати» стало непересічною подією для читачів. Але наставник не сумнівався: все сказане ним тезці Валерію Мирському дійде до вболівальника саме в тій формі, в тому тоні, які личать тренерові, котрий не втратив упевненість у собі та підопічних, а найголовніше – у правильності обраного шляху.


«Працюватимемо над підвищенням відповідальності гравців за піднесенням рівня виконавської майстерності, – окреслював наставник завдання «Динамо» на найближчу перспективу. – Це має бути зрозумілим усім: під тиском тренера не поліпшити владу над м’ячем. Футболіст мусить жити таким бажанням, щоранку прокидатися разом із ним. Така риса завжди була перепусткою до київського «Динамо». Як старший тренер бачу своє головне завдання в тому, щоб сприяти створенню такої моральної обстановки в команді, яка характеризуватиметься чесним ставленням гравців до обов’язків, високою культурою взаємовідносин між членами колективу, порядністю та вимогливим товаришуванням.


На жаль, у минулому сезоні ми не зуміли дохідливо пояснити членам команди, якого дедалі зростаючого значення набуває інтенсифікація тренувального процесу та пов’язаний з цим перегляд норм поведінки футболіста в особистому житті. Останні успіхи динамівців Мінська, «Дніпра», «Зеніта» зовсім не випадкові – це передусім свідчення найсерйознішого ставлення футболістів до своїх занять спортом.


За сучасних обставин перемоги приходитимуть тільки до тих, хто ще професійніше ставитиметься до об’єктивних вимог футболу. Нам, тренерам київського «Динамо», минулого сезону не вдалося навчити цього гравців. Це серйозний урок, що свідчить про брак певних засобів впливу на сумлінність футболістів. Свою роботу в цьому напрямку будуватиму на гарантованішій основі».


Оцінюючи свій настрій у світлі перипетій того важкого року, Лобановський лише зазначив: «У тренера немає права і часу довго сумувати. Хто потрапив до гарячого футбольного цеху, той має безупинно переплавляти поразки в перемоги, кувати з невдач удачі, а непоправним є одне – втрата смаку до боротьби».

Золоті слова! Бо – завжди актуальні. Вже наступного року Валерій Васильович і його команда сповна виправдали довіру керівництва й уболівальників, здобувши Кубок СРСР і «золото» першості, повернувшись на європейську арену – для нових гучних успіхів..
Посмотрите интервью ВВЛ и ААМ, думаю после этого отпадут все вопросы. Лобановский - мощный интеллект, уверенность и сила. Михайличенко - хи-хи, ха-ха, бегающие глазки.

Но посыл понятен, миха будет минимум до следующей зимы.
Скрыть ответы
Cazanova1771, Лобановский, выбравший Михайличенко своим главным помощником и фактически наследником, был с Вами не согласен.
И еще. Я представляю, что писали бы всепропальщики с мощным интеллектом, которые требуют очередной замены тренера, после 10-го места команды Лобановского...
Скрыть ответы
Barvinok

1) ВВЛ и ААМ - это не сравниваемые величины
2) Я не "всепропальщик"
3) Не справился, - до свидания(а лучше прощайте), второй шанс, третий, двадцатый это для слабаков.
4) Как же вы достали 10-м местом Лобановского :) Даже не хочется объяснять, но так просто посмотрите пункт 1