17 сентября 2019 11:29
1
"Маркович спросил: "Лала, что ты думаешь о "Динамо"?". Я искренне ответил, что это хорошая команда". Лалатович о драке с арбитром, конфликте с Шустером и вере в Йовича

Вибуховий, нестримний, шалений… Кажуть, що емоційні футболісти після переходу на тренерську діяльність змінюються до невпізнаваності. Але тільки не Ненад Лалатовіч. Колись він запалював в Україні, коли конфліктував із Берндом Шустером та давав прочухана арбітру. У Сербії традиційно скандалив із «гробарями», фанатами Партизана. Проте це було давно – зараз він змінив бутси і шорти на туфлі та піджак. Думаєте Лалатовіч поводиться інакше? В жодному разі. Він дає волю емоціям на пресконференціях, свариться з суддями, вступає в суперечки з фанатами.


Ненад щирий і безпосередній. Завжди каже те, що думає. Робить це нереально швидко, використовуючи суміш з сербської та російської мов. Через багато років після однієї з найгучніших дискваліфікацій в українському футболі Лалатовіч розповідає, як все було насправді. А ще розкриває деталі переходу Мар’яна Марковіча у київське Динамо, згадує про найкращого президента в Донецьку і розповідає, що ж фатального трапилося у стосунках з Берндом Шустером.

«Тільки чув зі сторони: «Ненаде, що ти робиш? Йовіч занадто молодий»

- Ви очолювали десяток сербських команд і у міжсезоння повернулися у Войводину після завоювання срібних медалей у минулому сезоні з Раднічками. Преса писала про варіанти з Астаною та мінським Динамо. Чому ви так і не поїхали за кордон?

- У мене справді було бажання нарешті поїхати з Сербії і спробувати щось нове. Проте переговори зупинилися через фінансовий аспект – справа не лише у мені, а й моєму тренерському штабі. Зрештою, я задоволений у Войводині. Крім того, у нас з президентом клубу існує домовленість – якщо надійде хороше запрошення із-закордону, то я матиму можливість залишити Новий Сад.

- Нещодавно ви зчинили бурю у сербських ЗМІ, коли повідомили, що ваш близький друг і кум Неманья Відіч може ввійти у структуру Манчестер Юнайтед.

- Неманья – мій найкращий друг. Не сумніваюся, що з нього вийде класний тренер. Щодо мене, то всьому свій час. Нехай за мене свідчать мої результати. Лука Йовіч грав у мене за Црвену Звезду. Йому було лише 16 років, а я тільки чув зі сторони зауваження: «Ненаде, що ти робиш? Він занадто молодий». Я знав свою справу і довіряв йому. Не сумнівався, що за кілька років Лука стане найкращим форвардом. І де він зараз? Правильно, у Реалі.

- У 33-річному віці ви стали тренером. Вам не важко було перелаштуватися – вчора ще на полі, а сьогодні на тренерській лаві?

- Мені було складно, це правда, не кривитиму душею. Проте, якщо ти любиш футбол і бачиш себе у цій сфері, то будь-які труднощі здолаєш. Я давно пройшов цей бар’єр, отримав визнання у Сербії і задоволений своєю роботою. А ще мене люблять вболівальники.

- Раднічки в минулому сезоні фінішували на другій сходинці, потіснивши Партизан. Ключовим виконавцем вашої команди був українець Тарас Бондаренко. Він розповідав, що, попри свої емоції, ви є позитивною людиною у стосунках з футболістами.

- В нас була видатна команда – за цілий рік Раднічки програли лише двічі. Двічі! Бондаренко стабільно виходив у мене в кожному матчі. На мою думку, він є гравцем рівня збірної України, це дуже хороший футболіст.

- Ваші надмірні емоції ніколи вам не заважали у тренерській діяльності?

- Розумієш, я віддаю себе справі. Якщо я працюю з командою, то я її дуже люблю і не можу бути байдужим. Атмосфера навколо команди є дуже важливою.

- В цьому контексті якось ви порівняли себе з Валерієм Лобановським.

- Так, я є тренером зовсім іншого стилю поведінки. Лобановський – дуже хороший тренер, найкращий в Україні. Просто я, скоріше, схожий на Сімеоне чи Клоппа. Якби я сидів на лавці і був таким стриманим, як Лобановський, то моя команда набрала би 5 очок за сезон.

- Ви зізнавалися сербській пресі, що по-особливому ставитеся до гороскопів.

- Ну стартовий склад я не обираю по зірках (посміхається). Люблю для себе почитати, підглянути, що там пишуть. Проте особливого значення гороскопам не надаю, мені просто інколи цікаво. Словом, не заморочуюся через різноманітні прогнози.

«Марковіч запитав мене, що я думаю про Динамо»

- Один ваш дідусь був льотчиком королівських ВПС Югославії і загинув під час Другої світової війни. Інший – брав активну участь у вашому вихованні. Варто сказати, що ваше дитинство не було легким.


- Так, я пишаюся історією моєї родини. Мій дідусь постійно ходив на усі мої тренування і багато підказував – ми часто розбирали мої дії на полі. Моя бабуся, мама моєї мами, була родом із Варшави, єврейка за походженням. Моя мама померла, коли мені було 16, у неї був рак. Тому на плечі батька лягло величезне випробування. Тим більше, мій рідний брат, який був навіть талановитішим футболістом, ніж я, мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Тато возив мене на тренування, був постійно поруч. Коли ми приїжджали додому, то у нас завжди на столі був готовий обід, він максимально тепло і турботливо опікувався мною. Мій тато – це все для мене, я йому надзвичайно вдячний.

- Ви є вихованцем Црвени Звезди і, мабуть, з дитинства мріяли зіграти у Вічному дербі проти Партизана. У 2001-му мрія не просто стала реальністю, адже ви забили у ворота принципового суперника і побігли святкувати до своїх фанатів. Що відчували у той момент?

- Вічне дербі – це великий день для всієї Сербії. Я з 7 років грав за Црвену Звезду, пройшов усю клубну структуру, носив капітанську пов’язку, а через багато років очолив рідну команду. Гол у ворота Партизана – особлива подія для мене і моєї сім’ї. Пригадую, як дитиною уявляв собі, що колись мені вдасться забити головному супернику. Казав сам собі: «Ненаде, одного дня ти заб’єш у Вічному дербі». Неймовірна атмосфера, на трибунах 60 тисяч – це пам'ять на все життя.

- Ворожнеча на полі змінювалася на дружбу за його межами. Як у вас складалися стосунки з колишніми гравцями Партизана у Шахтарі: Ігорем Дуляєм та Звоніміром Вукічем?

- Це мої дуже хороші друзі, я завжди готовий їм допомогти. Якщо треба, то зроблю це навіть посеред ночі.

- Ще одна цікава паралель – Мар’ян Марковіч у тому дербі 2001-го виконував подачу з кутового, після якого ви забили. Мине чотири роки і ваш партнер по Црвені Звезді підпише контракт з київським Динамо. Марковіч радився з вами перед поїздкою до Києва?

- Мар’ян запитав мене: «Лала, що ти думаєш про Динамо?» Я щиро відповів, що це хороша команда. В Україні Шахтар і Динамо завжди були найсильнішими, тому я відверто порадив йому і сказав, що не варто вагатися. Тут хороші люди, сильна ліга. Марковіч не пошкодував, коли переїхав в Україну. У мене теж найкращі спогади про вашу країну, я дуже її люблю. Саме там я зустрів найкращого президента, Ріната Ахметова. Я грав у багатьох сильних клубах, але іншої такої людини не зустрічав.

- Президент нічого не шкодував для команди?

- Він є доброю людиною не тому, що давав гравцям гроші. Ахметов просто любив футболістів, Україну і Донецьк. Важливо, що він однаково добре ставився до всіх. До мене так само, як до Тимощука. А до Тимощука так само, як до Зубова.

- В Донецьку ви протягом певного часу жили в номері з Джуліусом Агаховою. Які спогади про партнерів з Шахтаря?

- Джуліус – дуже хороший хлопець. У нас взагалі був відмінний колектив: Тимощук, Левандовскі, Воробей, Попов, Зубов. А Даріо Срна – це взагалі мій брат і найкращий товариш. Коли він тільки приїхав у Донецьк, то я запропонував йому свою квартиру: «Даріо, можеш жити у мене, скільки хочеш».

- Артема Федецького пам’ятаєте?

- О, це хороший хлопець.

- Він розповідав в інтерв’ю, як ви влаштували штовханину на тренуванні.

- Тимощук зі Срною щось не поділили, словом, посварилися. Ми з Федецьким виступили в якості миротворців. Я заспокоював Анатолія, а Федецький стримував Даріо. Насправді це дрібниця – на полі ми стояли горою один за одного і в колективі були хорошими друзями. Артем і Толік – дуже класні футболісти з чудовими людськими якостями.

«Шустер рознервувався і сказав дуже погану річ про мою матір»

- Чи можна сказати, що Бернд Шустер є головною причиною, через яку ви не заграли в Шахтарі?

- Все почалося з дрібниці. Шустер подумав, що моїм менеджером є Зоран Стоядіновіч. Це колишній гравець Мальорки і Депортіво, який займається агентською діяльністю. Так трапилося, що Бернд не любив Зорана, хоча я не вникав, чому саме. Відчув від тренера якусь упередженість і відверто запитав його про це. Виявилося, що Шустер вважав, нібито моїм агентом є якраз Стоядіновіч.

- Ви ж пояснили йому?

- Одного разу я забив гол, щасливий сиджу у роздягальні, а Шустер підходить до мене і каже: «Тебе оштрафовано». Звичайно, що я не погодився і перепитав, в чому справа. «Ти погано говориш російською», — відповів Бернд. Людина просто не любила цього агента, однак відігравалася на мені, шукаючи різні причини. Насправді я б в Україні ще років 20 грав, якби не вся ця ситуація. Я дуже любив Донецьк і вашу країну.

- Кажуть, що ви начебто вдарили чи штовхнули Шустера під час одного з конфліктів. Це правда?

- Ми знову з’ясовували стосунки, тренер наказав мені йти на тренування. «Я ж вчора відіграв матч, сьогодні нога болить, я травмований», — пояснюю. Після цього Шустер рознервувався і сказав дуже погану річ про мою матір. У мене немає мами, вона померла. «Чому ти сказав таке погане слово про мою маму?» — запитав я і відштовхнув тренера.

- Ви тримаєте образу на нього?

- Я не думаю, що хороший психолог і тренер може таке сказати про чиюсь матір.

- Найбільший парадокс тієї ситуації – ваше запрошення в Леванте, яке очолив після Шахтаря німецький фахівець?

- Так, це неймовірно. Минув рік, здається. Ми грали в Іспанії проти Леванте, Шахтар переміг 1:0, а я провів на полі весь матч. Після цього в клуб приходить лист – Леванте пропонує за мене Шахтарю 2 мільйони євро. Ахметов сказав, що не відпустить мене і я залишаюся гравцем «гірників».

- Ваш співвітчизник Мілан Йовановіч їхав у Шахтар в якості зірки, проте кар’єра в Донецьку склалася набагато гірше за вашу. Після України Йовановіч пограв у Ліверпулі, провів класний період в Бельгії і забив у ворота Німеччини на Чемпіонаті світу. Напевно, причина точно не в слабкому рівні Мілана?

- О, та ми 20 хвилин тому з Міланом каву пили. Йовановіч дуже любить Україну і Шахтар. Шустер мав застереження через того ж агента Йовановіча. Як і в ситуації зі мною, тренер навмисно не ставив у склад Мілана.

- Ви залишали команду, коли її очолив Мірча Луческу. Новий тренер випустив вас на поле лише чотири рази за сезон, стабільно залишаючи на лаві запасних. Ви не підходили йому?

- Луческу сказав мені правду. Якось він зайшов до мене в кімнату на базі і каже: «Лала, ти класний гравець. Проте зі мною з Румунії та Бразилії прийшли футболісти. Ти не гірший за них, та клуб витратив гроші і у складі гратимуть новачки». Тому на моїй позиції частіше грали Флавіус Стойкан та Космін Беркеуан.

«Нехай кричать – я роблю свою справу. Вони покричали, а я виграю»

- В жовтні 2005-го відбувся гучний скандал за вашої участі. Матч першої ліги між другою командою Шахтаря та луганською Зорею завершився шаленим епізодом – ви вдарили арбітра зустрічі Сергія Даньковського і отримали рекордну дискваліфікацію тривалістю 12 місяців. Можете якось пояснити, що тоді сталося?

- Розумієш, я дуже люблю ту команду, яку представляю. Так було і з Шахтарем. Суддя помилився в одному епізоді. Я запитав його, чому він так зробив, адже через нього моя команда програла. Рефері відповів, що зараз покаже мені червону картку. Я наполягав і запитав, за що він мені її даватиме. І тут я справді бачу червону перед собою. В той момент я відчув несправедливість. Не витримав і відштовхнув його.

- Ви ж потім ще ногою, здається, додали?

- Та ні, відштовхнув тільки, відтіснив.

- Перед суддею не вибачалися?

- Аякже. Я після матчу зайшов у суддівську кімнату: «Пробачте мене, будь ласка. Я не знаю, що зробив… Це були дуже сильні емоції, я не впорався». Розумієш, молодий, гарячий… Це все пояснюється великим бажанням перемогти.

- Ви вважаєте, що річна дискваліфікація це справедливо?

- Думаю, що так. Фактично це поставило хрест на моїх виступах в Шахтарі. Минуло багато років, у мене була нагода проаналізувати ту ситуацію. Я зробив погано, я зробив велику помилку. Таке більше не повториться.

- У вас завжди були цікаві відносини з арбітрами. Взяти до прикладу хоча б матч Ліги Європи Раднічки-Гзіра Юнайтед. Ви просто понабивали м’яч, а на полі спалахнула штовханина. Випадкова провокація?

- О, пригадую той матч. Ми вигравали 4:0, а я вирішив пожонглювати. Раднічки 35 років не грали в єврокубках, я був щасливий і сповнений емоцій. На трибунах люди, мені захотілося виплеснути почуття саме таким чином.

- На вас часто кричать з трибун вболівальники інших команд, особливо «гробарі» з Партизана. Ви звикли до цього?

- Та вони мене не люблять просто. Природно, що вони погано ставляться до мене, людини з Црвени Звезди. Під час матчу можуть різне казати. Це емоції, а я професіонал. Нехай кричать – я роблю свою справу. Вони покричали, а я виграю (посміхається).

- Кілька місяців тому у Львові збірна України розтрощила сербів з рахунком 5:0. За сербську збірну виступало чимало ваших колишніх підопічних. Вас шокував цей результат?

- Мені здається, що ключову роль зіграло налаштування на матч. Було помітно, наскільки були заряджені українські футболісти – вони дуже хотіли перемогти. Сербія вийшла якоюсь розслабленою. Українці ж навпаки були готовими до боротьби і виграли її. Ви маєте дуже хорошу збірну.

- Цілком реально, що наступна ваша команда буде із-закордону. Як варіант продовження тренерської кар’єри ви б розглядали український чемпіонат?

- Звичайно! Я не боюся викликів і випробувань. Відповім прикладом – у 2015-му я очолив Борац з Чачака. У них справи йшли не дуже, але після мого приходу команда здійнялася вверх. В Сербії зі мною таке траплялося багато разів, місцеві вболівальники знають мої можливості. Тому не сумніваюся, що мої команди завжди гратимуть у хороший футбол.

P.S.Наша розмова відбулася минулого вівторка, а вже у п’ятницю Ненад знову опинився в центрі уваги всієї Сербії. Він приїхав у гості до своєї колишньої команди, посварився з трибунами, отримав вилучення від арбітра і став найбільш обговорюваним персонажем у місцевійпресі. Нічого надзвичайного – це Ненад Лалатовіч.

Любомир Кузьмяк
Кто все эти люди?