5 февраля 2019 09:45
Рвали в Old Firm derby, терпели выходки Гаскойна. Михайличенко, Кузнецов и другие украинские предшественники Шведа в Шотландии

"Футбол 24" розповідає, з кого почалася українська футбольна історія в Шотландії і як динамівські легенди забивали за Рейнджерс.


Мар'ян Швед підписав контракт з Селтіком і з наступного сезону гратиме в Прем'єршипі. Пригадуємо, як інші українці виступали в Шотландії: чому Олег Кузнєцов не став наступною зіркою Грема Сунесса, а Олексія Михайличенка деякі місцеві вболівальники досі вважають улюбленим футболістом.


Сергій Балтача

Першим українським гравцем у шотландському футболі став екс-захисник Динамо Сергій Балтача. Під керівництвом легендарного Валерія Лобановського виграв по 4 рази чемпіонат і кубок СРСР та тріумфував у Кубку володарів кубків-1985/86, після чого в 1988-му переїхав у англійський Іпсвіч за 20 тисяч фунтів. Він показав радянським футболістам шлях на Туманний Альбіон – до того часу з Союзу ніхто не йшов грати в Англію.



Через два роки Балтача безкоштовно переїхав у Сент-Джонстон, який якраз вийшов у шотландську Прем'єр-лігу. Посприяв цьому трансферу друг Сергія по Іпсвічу Ян Редфорд – він запропонував українця клубу, давши футболісту якнайкращу характеристику. Для Сент-Джонстона гравець рівня Балтачі був знахідкою, до того ж він підходив головному тренеру.


"Я провів прекрасні 3 роки під керівництвом Алекса Тоттена, який любив використовувати та розумів систему гри з ліберо", – розповідав Балтача. З 1990-го по 1993-й він відбігав за "святих" 90 матчів. Наступник Тоттена на чолі команди Джон Макклелланд вже не розраховував на Сергія, тому екс-динамівець поїхав догравати в проблемний Інвернесс. З цим клубом Балтача пограв у шотландській трясовині та розпочав свою тренерську кар'єру.


На деякий час повернувся в Україну, а потім знову спробував сили в ролі асистента менеджера на Альбіоні, попрацювавши в Сент-Міррені та Шотландській футбольній асоціації. З 2001-го (робив перерву на роботу в Челсі) успішно трудиться тренером академії в Чарльтоні. За останні 4 роки підопічні Балтачі тричі (2015, 2016, 2018) виграли чемпіонат Професійної ліги 2.



Його син Сергій Сергійович Балтача також пограв у шотландському чемпіонаті на зламі тисячоліть за Сент-Міррен і навіть провів 3 матчі в складі молодіжної збірної Шотландії. Варто згадати і доньку – відому британську тенісистку Олену Балтача. У 2014-му вона померла від раку.


Олег Кузнєцов

Незабаром після Балтачі в Шотландії з'явився другий українець – ще один представник потужного Динамо 80-х. Грем Сунесс ледь з першого року на чолі Рейнджерс мріяв про трансфер Олега Кузнєцова, називав його найкращим захисником Європи на рівні з Франко Барезі.



"Вже коли опинився в Глазго, тренер Грем Сунесс сказав, що мене вели два чи три роки. Я був на олівці в Рейнджерс після Євро-1988", – зізнається Олег. Бажання тренера здійснилося в 1990-му – на честь придбання Кузнєцова з Динамо в Рейнджерс команди організували матч на Айброксі.


"Той матч шотландці перед стартом свого чемпіонату присвятили моєму переходу, а Динамо оплатили переліт і проживання. Наші гравці про причину поєдинку знали, то перед матчем дали капітанську пов’язку. Щойно матч розпочався, як хвилині на п’ятій вибігаємо в контратаку. Даю Протасову довгу передачу, а сам біжу відкриватися. Олег м’яч повернув і я метрів з 25-ти як бабахнув у "дев’ятку". Стадіон там "впав". А на Айброксі – "биток", 30 тисяч", – додає Кузнєцов.


Захисник феєрично дебютував, ставши найкращим гравцем Рейнджерс в першому офіційному матчі. У Шотландії говорили, що Сунесс підписав чергову зірку, але вже в другій грі проти Сент-Джонстона Кузнєцов отримав важку травму – розрив зв'язок коліна та весь чемпіонський сезон у лазареті.



"Упродовж тих восьми місяців лікування я жодного разу навіть до Києва не з'їздив – настільки приємно мені було в такій атмосфері. Хотів заради цих людей якомога швидше одужати і рвався на поле навіть тоді, коли було ще зарано", – розповідає футболіст про прекрасне ставлення та підтримку від шотландців.


У 90-ті Рейнджерс домінували в шотландській еліті – Кузнєцов за 4 роки виграв 4 чемпіонські титули (+ Кубки ліги і Кубок Шотландії). Щоправда, регулярну ігрову практику Олег мав тільки в другому сезоні. Після травми він так і не зміг вийти на свій попередній рівень, протягом наступних років не був стабільним гравцем основного складу.


У 1994-му Кузнєцов покинув Шотландію. Однак, перш ніж поїхати в Ізраїль та повернутися в Україну для завершення кар'єри та тренерської роботи, захисник назавжди записав своє ім'я в серцях фанів Рейнджерс. В Новий 1994-й рік він забив єдиний гол за всю кар'єру в клубі – відзначився в переможному дербі з Селтіком (4:2).


Олексій Михайличенко

Головним героєм вищезгаданого поєдинку став інший українець з Динамо – Олексій Михайличенко у першому таймі оформив дубль у ворота Селтіка. Рейнджерс підписали його влітку 1991-го з Сампдорії, де Олексій став співавтором чемпіонської казки генуезців у Серії А та забивав у фіналі Суперкубка УЄФА.


"На той час це був один з найдорожчих трансферів Рейнджерс. Фінансово "рейнджери" тоді перевершували всіх навіть в Англії, навіть Ліверпуль і Манчестер Юнайтед. Тільки уявіть: у Рейнджерс грали троє або четверо англійських збірників!", – каже українець. Перехід Михайличенка дійсно тоді вражав вартістю – 2,2 мільйона фунтів. Для контексту: найдорожчий британський трансфер на той момент – 5,5 млн фунтів за Тревора Стівена.



Михайличенко взагалі має цікаве досягнення. Мало того, що здобув 7 чемпіонств поспіль з Динамо-1990, Самп-1991 і Рейджерс-1992-96, так ще й виграв три різні чемпіонати за 3 роки.


"Коли мені кажуть: "Ви – володар ...", завжди відповідаю, що грав в командах, які це виграли", – каже Михайличенко. В нього є і високе особисте досягнення – 4 місце в голосуванні на "Золотий м'яч" в 1988-му, коли вдалося завоювати перше місце на Олімпійських іграх і вийти в фінал чемпіонату Європи в складі збірної СРСР.



Перший рік у Шотландії був найбільш вдалим для Олексія – 10 голів у лізі. У дебютному матчі за нову команду він майже забив з центра поля. Наступного сезону Рейджерс завоювали требл на внутрішній арені, а Міко, як його називали місцеві вболівальники, залишився гравцем основи. Надалі він забивав вже менше – проблеми зі здоров'ям заважали повернутися на пік.


Українець не приділяв багато уваги місцевій пресі, але своїми голами, зокрема в Old Firm derby, він завоював любов шотландців. Деякі з вболівальників Рейнджерс, хто в середині 90-их вперше потрапляли на матчі команди, називають його улюбленим футболістом і присвячують Міко тексти.


Під завісу кар'єри Михайличенко міг опинитися у Вулверхемптоні, однак ще на рік продовжив контракт з Рейнджерс і закінчив професійні виступи там в 1996-му. Далі Олексій спробував піти стопами свого вчителя Валерія Лобановського на тренерській лаві. Згодом отримав посаду спортивного директора в Динамо.


Інші гравці українського походження

У тому ж Рейнджерс пограв Олег Саленко. Форвард обрав для міжнародної кар'єри батьківщину своєї матері, але український батько та участь у першому для збірної України матчі дають привід згадати про нього.


"Саленко і Гаскойн сідають, обійнявшись один з одним, і починають про щось душевно розмовляти. Один з Ньюкасла, а там така говірка, що навіть шотландці насилу розуміють, а другий – київсько-пітерський "поліглот". Але розуміють один одного!" – розповідає Михайличенко, який застав Олега та Пола в Шотландії у 1995-му.



Рейнджерс придбав Саленка за 2,5 мільйона фунтів, але нападник провів на Айброкс один неповний сезон, забивши 7 голів у чемпіонаті. Він скаржився на погоду та рівень чемпіонату, а при першій можливості поїхав у Туреччину. Олега вважають одним з головних розчарувань в історії клубу, а сам гравець каже, що переїзд з Валенсії в Рейнджерс був помилкою.


"Потрібно було залишатися в Валенсії, новий тренер якої Луїс Арагонес планував будувати команду навколо мене. Але Глазго вабив Лігою чемпіонів. Та й партнери підібралися – дай Боже кожному: Пол Гаскойн, Браян Лаудруп, Льоха Михайличенко, мій партнер по лінії атаки – Еллі Маккойст.


Шотландську першість можна порівняти з чемпіонатом України. Там дійсно тільки дві нормальні команди, а всі інші просто б'ються до останнього подиху. Причому, удари по ногах в шотландській лізі фолами не зважають. Ну а дербі Рейнджерс – Селтік – це взагалі не футбол, а регбі", – пригадує Саленко.



Для Михайличенка та Саленка одним з найяскравіших спогадів з Рейнджерс залишаються витівки одноклубника Пола Гаскойна. Крім всім відомих епізодів з рибою під сидінням авто та спусканням сечі перед тренером, Олег розповів ще одну історію про англійця: "Ми всією командою щось святкували. Зайшли в автобус, я сів попереду, поруч – нікого. Несподівано Гаскойн схопив вогнегасник, почав мене обливати. До його витівок я звик, але тут не стримався. Побилися. Так він і сам зрозумів, що переборщив. Епізод не вплинув на наші відносини. Ми жили в сусідніх будинках, часто спілкувалися".


У 1998-му Рейнджерс побили трансферний рекорд Шотландії, підписавши за 5,5 мільйона фунтів Андрія Канчельскіса, який засвітився на Туманному Альбіоні в складі Манчестер Юнайтед. Після виступів за Евертон і Фіорентину уродженець України приєднався до шотландського гранда.



В команді Діка Адвокаата Канчельскіс відразу виграв два чемпіонати, оформив требл і запам'ятався ефектним голом в півфіналі національного кубка, коли зупинив м'яч, ставши на нього двома ногами. А ще Андрій став першим футболістом, який відзначився в дербі Манчестера, Ліверпуля та Глазго.


До минулого року за Селтік виступав син українського художника Ерік Святченко. Захисник збірної Данії забив єдиний український гол по іншу сторону барикад Old Firm derby. Останнім часом в Шотландії домінує вже Селтік, тому Святченко легко здобув з командою два чемпіонські титули, два Кубки ліги та Кубок Шотландії.



Дмитро Проневич заглядав у Шотландію на пару матчів за Патрік Тісл і Квінн оф зе Сауз, а Денис Причиненко розпочинав професійну кар'єру в Харті та їздив у оренду до Рейт Роверз.


У такому тексті не можна не згадати про Джона Соколюка. Його батько після війни поселився поблизу Едінбурга. Там сформувалася українська спільнота з вигнанців, які опинилися в руках британських солдатів. Джон виховувався в українських традиціях, виконував у місцевій трупі національні танці.


"На жаль, мій батько Дмитро помер, коли мені було 17 років. У нього була пухлина головного мозку. Я ніколи не розпитував про деталі, як він покинув Україну. Можу згадати одну з наших розмов. Коли я просив нову пару черевиків, батько говорив мені: "Іванцю, мені доводилося босоніж ходити по засніжених полях, а ти хочеш нову пару черевиків!", – розповідає Джон.


Соколюк починав грати у футбол в молодіжній команді Хіберніана, потім захищав кольори Іст Файф і Бервік Рейнджерс. Він ніколи не виступав на найвищому рівні, але наприкінці своєї кар'єри змусив британські медіа про себе говорити. Завдяки чудовій грі Джона Соколюка на правому фланзі оборони скромний англійський клуб Бедлінгтон Тер'єрз вперше в історії пройшов перший основний раунд Кубка Англії-1998/99, вибивши Колчестер – 4:1. Аналогічний успіх Соколюк мав з провінційним Блайт Спартанз за 3 роки до того.


Про Джона згадував Guardian, великий матеріал під завершення його кар'єри написав Independent. У другому раунді Соколюк вже не грав за Бедлінгтон Тер'єрз – український уродженець Шотландії готувався до міграції в Канаду.