2 января 2019 16:25
2
Украинцы в аферах большого футбола: странные трансферы, поддельные паспорта и взятки от агентов

Там, де крутяться великі гроші, обов'язково знаходяться ті, хто хоче відламати свій шматок пирога. Дивні трансфери, чорні каси, підроблені паспорти, фіктивні шлюби, хабарі від агентів – все це є частиною футбольного бізнесу. Максим Розенко пригадує афери, до яких мали стосунок українські клуби чи гравці. Іноді – у якості жертви.


Як "динамили" Динамо

У послужному списку найкращого бомбардира чемпіонату світу-1994 Олег Саленка не знайдеш команди Маккабі (Тель-Авів). Однак саме Маккабі у 1993 році викупив трансфер нападника у київського Динамо.


"Логроньєс у 1992 році орендував мене у Динамо на півроку, – згадував Саленко у розмові з автором цих рядків. – Також підписали протокол про наміри, в якому була вказана сума мого трансферу – один мільйон доларів – на випадок, якщо іспанський клуб захоче мене викупити. Для цього я повинен був добре зарекомендувати себе в чемпіонаті Іспанії.


Але коли за шість місяців практично самотужки залишив команду в елітному дивизіоні, моя трансферна ціна зросла і, на думку Динамо, склала вже три мільйони. Логроньєс відмовився сплачувати такі гроші, посилаючись на цифри у попередньому договорі. До спільного знаменника сторони дійти так і не змогли.


І тут мій тодішній агент Піні Захаві, який доклав руку до більшості трансферів радянських футболістів першої та другої хвилі у Західну Європу, провернув невелику аферу. Зіграло свою роль і те, що в київському Динамо тоді змінювався власник клубу – Віктора Безверхого змінив Григорій Суркіс. Я не вникав у всі деталі, але тепер розумію, що Піні зі своїми спільниками вирішив трохи нажитися на моєму трансфері.


У підсумку замість повернення в Іспанію я спочатку поїхав підписувати контракт на Землю Обітовану. У Тель-Авів прилетів на три дні – пройшов медобстеження, поговорив з президентом, який був у курсі афери. У підсумку Маккабі купив мене за мільйон, а у Логроньєс через три дні продав за два. Люди, які брали участь в цій багатоходовій операції, заробили непогані гроші".


саленко


Справжній резонанс в іспанській пресі викликало повідомлення, що Олег Саленко вже в статусі найкращого бомбардира Логроньєса отримував просто смішну зарплату – 400 доларів на місяць. Судячи з усього, Піні Захаві дуже "професійно" опікав нападника.


"Це був елементарний відхід від податків, – зізнається нам Саленко. – Таке в Іспанії того часу зустрічалося часто-густо. Із зарплатою в Логроньєсі у мене було все в порядку – пам'ятаю, за останній сезон заробив близько 250 тисяч доларів чистими. Для 1994 року це були хороші гроші. Але податки в Іспанії досягали майже 50 відсотків, тому основну частину зарплати я отримував з чорної каси".


На зорі 90-х на пострадянському просторі були не такі вже й рідкісні випадки, коли футболіст по-англійськи залишав розташування свого клубу, починав тренуватися і грати в новій команді. І тільки якщо над новобранцем нависала реальна загроза дискваліфікації, новий роботодавець виходив на контакт із колишнім роботодавцем гравця.


Весною 1992 року багато галасу наробила втеча нападника московського Динамо Віктора Леоненка у столицю України. Ймовірно, київське Динамо вирішило домовлятися з московськими одноклубниками про трансфер Леона вже по факту – після того, як Віктор розпочав тренування у Києві. Відзначимо, що на момент втечі Віктор з п'ятьма голами лідирував у списку бомбардирів чемпіонату Росії, який тільки-но стартував.


леоненко

"У Москві моя квартира була поруч зі стадіоном – через дорогу, – згадував Леоненко свою втечу у розмові з автором цих рядків. – Якраз робив у ній ремонт. Цим і скористався – під приводом ремонту спакував газову плиту та інше майно. З Києва за мною приїхала вантажівка, куди всі мої речі і склали. Я також в авто сховався. На той час у моїй власності були дві машини, але водійськими правами не обзавівся.


На російсько-українському кордоні боявся, що мене знайдуть і розсекретять – ніби я комусь був потрібен. У Москві майже всі знали, що я хочу у Київ. У клубі намагалися мене утримати – тягали по якихось депутатах, які мені щось розповідали. Газзаєв умовляв найбільше. Казав, куди ти їдеш, у тебе ж маленька дитина, а там радіація, Чорнобиль.


Георгійовича розумію – кому хочеться втрачати на рівному місці хорошого гравця?! Вже після переїзду мені до Києва почали телефонувати особи кавказької національності і з металевими нотками в голосі радили віддати отриманий в Москві ВАЗ 21-07".

За втечу до Києва Леоненку світила дворічна дискваліфікація. Але нападника це не зупинило.


"Тодішній президент Динамо Віктор Безверхий відразу заспокоїв – під час своєї дискваліфікації буду отримувати зарплату і преміальні, такі ж, як за виступи, – продовжує Віктор. – Я зіграв п'ять матчів, встиг забити 3 голи. Це був перший чемпіонат України, Вища ліга якого тоді проводилася в усіченому форматі з двох груп. Потім мене на кілька місяців дискваліфікували. Незабаром кияни домовилися з москвичами. Ми навіть зіграли з Динамо (Москва) товариський матч".


Грек Левицький

Ще одним видом футбольних афер є підробка документів. Найчастіше це робиться для того, щоб не потрапити під ліміт на легіонерів. У 2001 році спалахнув скандал з аргентинцем Хуаном Себастьяном Вероном. Південноамериканець начебто за 15 тисяч євро отримав італійський паспорт. Верон надав імміграційній службі документи, які нібито підтверджують, що його далекий предок був італійцем і мешкав у цій країні. Невдовзі з'ясувалося, що людина, яку Хуан оголосив своїм прадідом, насправді не має до футболіста жодного відношення. В Італії розпочалося справжнє полювання на відьом. Під підозру потрапили відразу 300 футболістів.

Втім, покарання отримали одиниці. Серед "щасливчиків" опинилися чотири бразильських легіонери Удінезе, два південноамериканці з Роми і двоє футболістів Віченци. Найбільш відомими постраждалими стали бразильський голкіпер Мілана Нельсон Діда і нападник Інтера Альваро Рекоба, яких італійська футбольна ліга дискваліфікувала на 12 місяців. А ось Верона... виправдали!

Серед постраждалих були і гравці, які колись виступали в чемпіонаті України. Екс-захисник московського Спартака і збірної Росії Раміз Мамедов, який на той час грав за австрійський Штурм (нагадаємо, до Штурма Раміз трохи побігав у київському Динамо), був затриманий у віденському аеропорту з португальським (!) паспортом.


мамедов


Рейсом із Москви до столиці Австрії прилетіли два "португальських" легіонери Штурма. Сергій Юран, який отримав паспорт громадянина Португалії ще в часи виступів за Бенфіку, і Мамедов. Але якщо до Сергія з його португальською "ксивою" не було питань, то португальський паспорт Раміза перебував у розшуку по лінії Інтерполу. Цікаво, що Мамедов у тодішніх інтерв'ю не соромився стверджувати, що отримав паспорт на законних підставах, оскільки один із його предків був португальцем (!!!). У Штурмі одразу відхрестилися від Раміза, розірвавши з ним контракт.

Ще гучніший скандал трапився з воротарем збірної України Максимом Левицьким. Голкіпер французького Сент-Етьєна чотири місяці вважався у команді українцем, а потім зненацька став нащадком еллінів. З грецьким паспортом Максим відіграв за Сент-Етьєн лише два матчі. Левицькому елементарно не пощастило – коли команда обіграла Тулузу, її наставник Робер Нуазере, який до цього працював у Сент-Етьєні і був знайомий з підводними течіями цього клубу, у відчаї від поразки виголосив свою обвинувачувальну промову. "Точно знаю, що в Алекса – "лівий" португальський паспорт. Також не завадило б перевірити і Левицького".


Вже через кілька днів новоспеченого грека перевіряла французька поліція, причому після п'ятигодинного допиту воротар був затриманий і доставлений у камеру попереднього ув'язнення.


"У Сент-Етьєні тоді були шестеро легіонерів не з країн Євросоюзу, а на полі одночасно могли грати тільки троє, – розповів нам Максим. – Мені у клубі запропонували оформити паспорт, зробивши наголос на тому, що все це буде легально. Я кілька місяців не погоджувався, але коли у Сент-Етьєні повідомили, що зробили португальський паспорт Алексу, мене це заспокоїло.


левицький


Паспорт взявся оформляти представник грецького консульства у Новоросійську. Забирав "ксиву" на нейтральній території – в Ліоні. Мені залишалося тільки поставити відповідні підписи, але я однаково сумнівався. Сказав, що без свого агента Костянтина Сарсанії нічого підписувати не буду. Костя прилетів, ми зустрілися з віце-президентом клубу, який продемонстрував нам підписаний начальником місцевої поліції документ, начебто паспорт виданий на законних підставах. У Кості ще виникли сумніви, як це Сент-Етьєн за три місяці оформив мені паспорт, мовляв, дуже швидко щось, але останній аргумент переконав і його. У підсумку я розписався і забрав документ".

Після допиту у поліції Левицькому сказали: "Ваша провина в тому, що ви поставили свій підпис".


"Комісар поліції, вислухавши мої відповіді на допиті, махнув рукою: "Чортові французи – не обдурять – не проживуть", – продовжує Максим. – Я здивувався такому пасажу офіційної особи на адресу співвітчизників. Втім, більше думав про інше – як вибратися з цієї кепської історії. У КПЗ мене протримали до ранку.


Вранці один із жандармів приніс цілу пачку газет популярного "Екіп" – там головною темою номера стало моє затримання. Моє велике фото з поліцейськими попід ручки красувалося на обкладинці газети. Жандарм трохи зніяковіло попросив поставити автографи під кожним номером – напевно, на пам'ять для всіх його колег із відділу. А в 11-ій ранку мене визволили з-під варти, вручили розпорядження з'явитися в ліонський суд".


Втім, Максим відбувся легким переляком – отримав двомісячну дискваліфікацію, яка трохи ускладнилася тим, що французи затримали відправлення його трансферного листа у московський Спартак, з яким Левицький вже підписав контракт. До суду українець літав вже з Москви.


"Мені дали чотири місяці умовно, – не приховує Левицький. – Але з нагоди виборів президента Франції оголосили загальну амністію. Плюс – виписали штраф у 20 тисяч євро. Втім, я його так і не заплатив – з тієї причини, що мені не надіслали відповідних паперів. Елементарно не знав, куди перерахувати гроші. Спершу літав Європою із побоюванням. Коли вперше після суду проходив митний контроль у Франції, хвилювався. У голові крутилися думки, що, чого доброго, зараз заарештують через несплату штрафу. Але ніяких питань до мене більше не виникло".

Короткою видалася французька епопея двоюрідного брата Валерія Газзаєва, Юрія, у скромному клубі другого дивізіону Ньор. Це була афера чистої води – незрозуміло, як Юрій Фарзунович міг зважитися на таке.


У 1994 році Ньор заплатив за Газзаєва КАМАЗу (зазначу, що Юрій ніколи не виступав за команду з Набережних Човнів) 200 тисяч франків. У документах Газзаєв проходив не 34-річним півзахисником, а 25-річним нападником. 1960 рік народження перетворився у 1969! Також футболістові приписали матчі за олімпійську збірну СРСР. Юрій встиг зіграти за Ньор у семи поєдинках, після чого керівництво клубу та тренерський штаб запідозрили щось лихе і провели власне розслідування. Докопалися до істини, вибухнув скандал. У підсумку Газзаєва дискваліфікували та депортували із Франції.


щербаков

Завершуючи тему паспортів, відзначимо, що у найкращого бомбардира юніорського чемпіонату світу-1991, екс-нападника донецького Шахтаря і лісабонського Спортінга Сергія Щербакова досі є португальський паспорт.


"На початку 90-х одночасно виходити на поле могли тільки троє легіонерів, – згадує Сергій. – Керівництво Спортінга відразу запропонувало мені оформити португальський паспорт, організувавши фіктивний шлюб. Свою португальську "дружину" бачив тільки один раз – в РАГСі. Один із працівників Спортінга привів на одруження свою онучку. За це клуб виписав йому премію. Мені ж було добре в тому плані, що зникла необхідність регулярно продовжувати візу. Це була звична практика тих років. У португальському паспорті позначка про розлучення у мене не стоїть. Але, думаю, що нас давно розвели і без цієї позначки".

Хабар для Фергюсона


Зустрічалися й інші приклади афер. Ситуацію із трансфером Андрія Канчельскіса довго смакувала британська преса. У 1991 році Манчестер Юнайтед купив його у Шахтаря за 650 тисяч фунтів. Причому, за версією британців, у контракті був пункт, що при перепродажі футболіста "гірники" отримували третину від суми трансферу.


Природно, від майбутньої угоди вигравали і агенти. У цьому не було б нічого такого, якби не ствердження, що Алекс Фергюсон нічого не знав про цей пункт або ж не помітив його. У будь-якому випадку, розповідають, що через певний час за своє "незнання" Фергюсон отримав у подарунок від тодішнього агента Канчельскіса, Григорія Єсауленка, коробку із 40 тисячами фунтів готівкою.


Як справжній джентльмен, тренер поклав усі гроші до клубного сейфу, попередньо повідомивши про це керівництво клубу. У своїх мемуарах сер Алекс досить детально описав всю цю курйозну ситуацію. Чи отримав Шахтар свою частину після переходу Канчельскіса в Евертон (1995 рік), історія замовчує. На той момент його трансфер у Ліверпуль став рекордним в історії Евертона. "Іриски" виклали за 26-річного Андрія 5 мільйонів фунтів стерлінгів. Тож, якщо вірити британським ЗМІ, "гірники" за цей перехід повинні були отримати 1,66 мільйона фунтів.


Максим Розенко, спеціально для Футбол 24

я гадаю, що гірники, тобто Ахмєтка, своє не упустив...)))
Скрыть ответы
Минотавр, в 1995 році лохметка не мав ніякого відношення до шахти, ПРОКИНЬСЯ!