Владимир МУНТЯН: "Не пойму, как Маслов впустил бородатого товарища с крестом на базу перед матчем за чемпионство"
Видатний хавбек Динамо 60-70-х у відвертому інтерв’ю розповів "Футбол 24", чому колись кияни грали ліпше, ніж зараз.
Про Динамо 60-х рокiв
- Динамо підсилювалося здебільшого не зі сторони, а завдяки своєму дублеві. Ті риси, які були необхідні для виступів за першу команду, закладалися не на стороні, а спеціалістами, які працювали в структурі клубу.
Не повірите, але матчі в складі дублю мені нині згадувати не менш приємно, ніж переможні поєдинки в складі основи. Скажімо, один з перших моїх поєдинків за дублерів, коли ми у 1964-му приймали на стадіоні "Динамо" бакинський Нефтчі. Толик Пилипчук рахунок відкрив, ведемо 1:0 і отримуємо право пробивати пенальті. А я ж був пенальтистом у складах розмаїтих юнацьких команд. Але в дублі свої авторитети. Скажімо, Валерій Лобановський, якого Віктор Маслов уже вивів зі складу першої команди. Втім, Васильович підходить і каже: "Володю, бий!" "Ні, ви бийте" – подивився у бік Лобана. "Ні, тобі треба бити!" – наполягав той. Що мені залишалося? У воротах бакинців Сергій Крамаренко, з яким ми разом виступали в складі юнацької збірної СССР. На тренуваннях бив йому з позначки неодноразово й, звісно, Сергій мою манеру трохи вивчив. Я це розумів, тому мусив найперше гарно влучити. Та розбігаюся, б’ю не в той кут, у який начебто мав би стрибати Крамаренко і влучаю в стійку. Добре, що матч так 1:0 і завершився.
Про "Динамо" Маслова, яке виграло 3 чемпiонства поспiль
– А не здобула золота вчетверте лише через якесь велике нещастя. Метеорит пролетів, який нам тоді, у зустрічі зі Спартаком наприкінці чемпіонату-1969 завадив. Причому "метеорит" засланий нашими основними суперниками, спартаківцями. Досі не збагну, як він опинився у нас на базі. Маслов не допускав до команди сторонніх людей ніколи в житті. Але тоді незадовго до матчу зі Спартаком з’являється бородатий товариш з золотим хрестом на грудях. Його допустили на кухню. Щось там варив, парив, готував. Напій якийсь на кшталт чаю, який ми мали випити для ліпшого тонусу. В підсумку задурманив нам той чоловік голову. Ми весь час ходили, цікавилися хто то, що він робить, сконцентруватися на грі заважало вже бодай це. Але програли спартаківцям вдома 0:1, знову збираємося на базі і запитуємо: "Де той товариш?" Усе, немає, дух простиг.
Потім виявилося, що Вікторові Олександровичу хтось підсунув замітку, в якій говорилося, що є людина, здатна впливати на майбутнє чи щось у тому роді. "Дід" ніколи у схожі дурниці не вірив, однак цього разу чомусь вирішив, що нам потрібна допомога вищих сил. І то людина, яка ніколи не перебирала висловлювань, зверталася до всіх прямолінійно, могла прямим текстом послати. По-мужицьки, по-справжньому.
Попри все, Маслов – унікальний тренер. Корінний москвич, то саме він допоміг нашому Динамо остаточно подолати психологічний бар’єр стосовно московських клубів. Бо ж грати вміли і попередні покоління динамівців. Але розуміння, що є п’ять московських клубів і з цього "болота" на перше місце не вийдеш, скутувало. Маслов дав нам зрозуміти, що вони нас повинні боятися, а не ми їх.
Про пов'язку капiтана, яку рiдко вдавалось вдягати
– Так виходило. Капітанську пов’язку вдягав вкрай рідко, приміром, у товариському матчі з італійською Фіорентиною (на фото нижче). Одного разу покликав до себе у збірній Союзу Костянтин Бєсков: "Володю, хочу, щоб ти був капітаном". Також кілька разів виходив з пов’язкою за Динамо на початку 70-х, коли тривав процес зміни поколінь. Зі "стариків" уже залишилися тільки ми з Рудаковим. Капітаном мав бути я. "Хто, Муня? – жартома обурився "Джексон". – То переді мною буде якийсь малюк вибігати?!" Я зі своїми 169-ма сантиметрами зросту справді виглядав на тлі майже двохметрового Рудакова майже дитиною.
Зрештою, коли в команді з’явився Вітя Колотов, капітаном його обрали майже одноголосно. То навіть не обговорювалося. Віддача Віктора, його простота, доброта імпонували всім. То була персона, яка гуртувала команду навколо себе. Те саме можу сказати про Андрія Бібу чи Анатолія Дем’яненка.